пн, 16 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Як справедливо зауважив одеський етнограф та історик О. І. Маркевич у своїй праці «Одеса в народній поезії», що побачила світ у 1888 році: «…іноземний елемент м. Одеси зовсім не великий порівняно з числом її населення…», але зате які це були люди! І серед цих грецьких, французьких, італійських, англійських та німецьких прізвищ і династій, що розвивали, будували та прикрашали Одесу — цей шматочок Європи на степовому узбережжі Чорного моря, не можна не виділити грецьку династію Раллі.

Представники цієї родини у трьох поколіннях — батько, син і онук були найтісніше пов’язані з нашим містом. Своє походження родина Раллі вела з грецького острова Хіос. Перший з Раллі — Стефан перебрався до Одеси вже на початку 1800-х і займався зерноторгівлею. На цій справі Стефан Раллі створив великий капітал. І не дивно, адже в ті часи саме до причалів Одеського порту, скриплячи своїми возами-мажами, звозили чумацькі валки пшеницю — «золото» української землі. У ті роки 47% зерноторгівлі Російської імперії проходило саме через Одесу. Його син Іоанн (Іван) Раллі був співзасновником Чорноморського акціонерного пароплавного товариства та відомим у місті комерсантом. Справи йшли настільки успішно, що посольство США призначило його почесним консулом в Одесі. На цій посаді він зарекомендував себе настільки добре, що американці навіть пропонували йому залишити комерцію і повністю присвятити себе дипломатії, але комерсант відмовився.

Ми розповімо докладніше біографію третього представника цієї славної династії одеських негоціантів, меценатів і філантропів — Степана Йоановича (Івановича) Раллі.

С. І. Раллі народився в Лондоні в 1818 році. У 1840 році закінчив юридичний факультет Паризького університету. А після смерті батька в 1859 році Степан Іванович взяв на себе обов’язки консула США в Одесі, і в цій ролі виступав до вересня 1861 року. При цьому С. І. Раллі не забував і про сімейний бізнес — він замінює торгівлю зерном на торгівлю залізом. Така кардинальна зміна товару була не випадковою. Нещодавно закінчилася Східна, або, як її називають у нас, Кримська війна, в якій Російська імперія зазнала поразки. І, як наслідок цього, Одеса втратила статус провідного хлібного експортера — вона вже не могла задовольняти попит європейського ринку. А на світову арену вийшли США, Канада, Аргентина, країни Північної Африки. Зайнявшись експортом металу, С. І. Раллі не прогадав — у Європі починалося століття залізниць.

Також підприємець заснував в Одесі приватне пароплавство. Але основний наголос Степан Іванович Раллі робив на банківську справу — саме їй він і присвятив більшу частину свого життя. Він був тісно пов’язаний з банками в Александрії та Константинополі, з Англійським торговим банком та Османським банком. Його навіть називали одеським Ротшильдом.

Герб Раллі
Герб Раллі

С. І. Раллі також був великим домо- та землевласником. Так, у Бендерському повіті він володів маєтками Петрівка та Олексіївка. У самій Одесі Степан Іванович володів відомими будинками:

— Дерибасівська № 9 (будинок побудований у 1887—1890 роках за проєктом архітектора Ф. В. Гонсіоровського);
— знаменитий «круглий будинок» на Грецькій площі (не зберігся);
— будинок на Миколаївському бульварі № 11 (готель «Лондонська»).
А ще будинки на Італійській, Троїцькій, Преображенській, на Олександрівській площі, у Театральному провулку тощо.
Брав участь Степан Іванович і в громадському житті. Наприклад, з 1869 року був почесним мировим суддею Одеси, а з 1872 року — Бендерського повіту Бессарабської губернії. Причому свою платню — 2000 карбованців на рік він повністю перераховував на утримання суддівської канцелярії.
Підприємець користувався повагою серед мешканців міста і був удостоєний титулу «Почесний громадянин Одеси». Став членом комісії з розробки нового міського статуту. Крім того, Степан Іванович був обраний депутатом Одеської міської думи і навіть деякий час головував на її засіданнях. Таким чином, Степан Іванович яскраво проявив себе ще й на такому почесному поприщі, як міське самоврядування. Побував він перським, а потім грецьким консулом в Одесі.

Продовжуючи сімейну традицію (мати Степана Івановича Луїза (Люція) Михайлівна, уродженка італійського міста Піза, стояла біля витоків одеської благодійності), С. І. Раллі прославився як меценат — він був членом Товариства Червоного Хреста, комітету допомоги лікарям, співзасновником грецького благодійного фонду, а також різних опікунських організацій.
Ще одна яскрава сторінка біографії Степана Івановича, про яку потрібно розповісти окремо, — любов і турбота про тварин. Він взяв найактивнішу участь у справі розвитку Одеського товариства піклування про тварин, яке розпочало свою роботу 21 грудня 1863 року. Йому належить ідея створення однієї з перших у Російській імперії ветеринарної лікарні — і побудував він її власним коштом. Лікарня включала в себе адміністративну будівлю з приймальнею, аптеку, хірургічне відділення, відділення з внутрішніх хвороб, амбулаторію та приміщення для великих тварин, а також відділення «інфекційних та шкірних хворих собак, кішок та інших дрібних тварин», стайні тощо. Будинок і двір цієї клініки збереглися досі за адресою: Олександра Кутузакія, 21 (колишня Петропавлівська, 21). Лікарі та персонал лікарні проживали у двох добрих будинках, збудованих тут же, у дворі.
На своїй дачі, на 9-й станції Середнього Фонтану, він утримував собачий розплідник, де мешкали собаки всіх відомих тоді порід. Але за трагічним парадоксом така безкорислива турбота про чотириногих друзів закінчилася для Степана Івановича сумно. У серпні 1887 року собаки з цього псарні розірвали одного зі служителів. Газетярі звинуватили в усьому Раллі. Ситуацію посилило те, що у загиблого залишилися малолітні діти.
Раллі призначив пенсію родині загиблого, оплатив усі витрати, пов’язані з похованням, і подав у відставку з посади голови товариства піклування про тварин. Прихильники Раллі прийшли до стін його дачі і влаштували справжній мітинг, вказуючи на той факт, що ніхто не зробив більше, ніж він, для допомоги тваринам у місті, і просили не залишати посаду. Але Степан Іванович був непохитний у своєму рішенні.
Степан Іванович у 1881 році був удостоєний дворянського титулу та герба. Ось як дано опис його герба: «У золотому щиті червоний лев. У лазуровій главі щита зубчаста вежа з відчиненими воротами та двома вікнами, супроводжувана двома такими ж грецькими хрестами. Щит прикрашений дворянським коронованим шоломом. Нашоломник: три страусових пера, середнє — червоне, а крайні — золоті».
Незважаючи на становище в суспільстві та багатство, Степан Іванович до кінця своїх днів залишався скромною людиною. Ось як писала про С. Раллі «Банкова і торгова газета», що виходила в Одесі: «Він у житті та в справах сторонився популярності. Життя цього діяча було вельми своєрідним. Одесити чудово знали цього спокійного, добродушного старого, який жив усамітнено, віддалік від міської метушні, на пишній і величезній дачі».
У березні 1902 року у Степана Раллі стався інсульт — його паралізувало. А влітку, через три тижні після святкування свого 84-го дня народження, підприємець помер. Його поховали в огорожі Воскресенської церкви на Середньому Фонтані поруч із дачею. Спадкоємцям — дружині та дітям від двох шлюбів він залишив дуже великий статок у розмірі близько 50 млн. карбованців. Більша частина цих коштів була виведена з торгового обігу і зберігалася в лондонському банку. Російським банкам, що обіцяли великі відсотки, досвідчений Раллі своїх грошей не довіряв.
Один із синів С. І. Раллі — Павло Степанович Раллі продовжив справу батька, був землевласником, придбав будинок № 13 по вулиці Гаванній і побудував прибутковий будинок на Пушкінській № 7 (1908 р., архітектор Кюнер); також володів великим цукровим заводом; брав активну участь в управлінні містом; крім цього, у своєму маєтку П. С. Раллі сміливо впроваджував нові методи господарювання та матеріально підтримував молодь, яка мала музичні здібності. Степан Раллі продовжив справу благодійності та філантропії, яка так прославила його родину, — він першим запровадив на своїх підприємствах восьмигодинний робочий день, заснував клініку для своїх робітників, провів масу благодійних заходів та акцій (призначав стипендії незаможній, але талановитій молоді). У 1895 р. коштом родини Раллі в Новоросійському університеті було засновано стипендію імені Петра Степановича Раллі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса