Ну, хто ж не пам’ятає цієї пісеньки? «…Служила наша Танечка…» Ні, ні, наша Танечка Гордієнко «в їдальні заводській» не служила. Ось уже понад чотири десятки років трудиться вона у «Вечірній Одесі».
Класний коректор, Танечка часом і досвідченому кореспонденту і навіть, страшно подумати, самому редактору може зауваження зробити, щодо, наприклад, недостатньої коми. Скажете, що в роботі коректора є щось «від учительской професії»? І будете праві. Коректор, як і вчитель у творі чи диктанті, у «сирому» газетному тексті повинен вивуджувати помилки. Коректору кожне речення потрібно «вилизати». І не один раз, а ще й після «правок» комп’ютерників, після «контролю», після «причіпок» чергового редактора…
Ой, ну це я вже в нетрі залізла, в якесь таїнство народження газети. А воно вам треба? Читачеві головне вчасно газету отримати, що вже від пошти залежить.
Так, ще: дякую, дорогі наші читачі, що уважно читаєте «Вечірку». І іноді … помилки знаходите. Буває. Прослизають. У нашій круговерті, мабуть, тільки робот може бути «безгрішний». Ось нещодавно, напередодні верстки (це коли всі газетні матеріали вже написані, а щоб «запустити» їх на смуги, тобто на газетні сторінки, їх повинен прочитати не тільки редактор, але й коректор), під вечір побачила нашу Танечку, що поспішала додому (як ви розумієте, там вона таки, як у тій пісеньці, «приставлена до борщів»). Очі у Танечки — втомлені. «На чотири смуги матеріали вичитала, — випередила вона моє запитання, — і завтра — знову».
А щодо вчителювання, так наша Танечка, тоді ще під прізвищем Ілікчієва, свій трудовий шлях з нього починала. Закінчила педучилище — і «за направленням» відбула… до Узбекистану. У кишлак Дехканабад, з якого Паміром милувалася. Думаю, її там досі пам’ятають. Тому що дехкани, які погано володіли російською мовою, пізнавали її за допомогою Тані. Через своїх дітей, її учнів, природно. І всі, від малого до великого, називали її не по імені-по батькові і, як було прийнято, теж шанобливо — Вчитель. Так-так, з великої літери — її інтонація підкреслювала.
І так минув рік. На другий — спроба нашої Тані стати студенткою Ленінградського (в ті часи) університету, на факультет з поглибленим вивченням болгарської мови. Здогадалися, чому? Постривайте — дізнаєтеся. Але… найменше не дотягнула Танечка до повної перемоги — не пройшла за конкурсом. Не зневірилася, однак (тут її болгарське — ось! — упертість послужила гарну службу) — не стала вона шукати містечко тепліше, повернулася до «свого» кишлаку. Але жага вчитися далі мучила її як і раніше.
Словом, нова спроба — і наша Таня вже студентка-заочниця філфаку Одеського держуніверситету. У ці-то щасливі роки вона і стала Гордієнко. Одесит, однокурсник, до того ж близький за інтересами (його знають як редактора, на жаль, «спочилої в бозі», разом з флотом, газети «Антарктика» і як недавнього заст. редактора журналу «Порти України») українець Анатолій таки її «приручив». Народилася інтернаціональна сім’я. Як це нерідко буває, спочатку перемогла дружба, а завершила процес любов. Від якої у подружжя Гордієнко двоє чудових, тепер уже дорослих, дітей — син Олексій і дочка Леся, айтішник і викладач іноземної мови.
Опустимо ще деякі подробиці, але не приховаємо: як здорово, що наша Танечка не витримала занадто розміреної роботи в комплектаційному відділі наукової бібліотеки — тоді ще «Горьківки». Вона втекла до нас, у «Вечірку». І редактор Борис Федорович Дерев’янко, добре відчуваючи, коли нового співробітника «треба брати», дав добро.
«…з нею випадок був такий…» — слова з тієї ж, давньої, пісеньки про тезку Тані. Нашої Тані. Пристанешь до неї — розкажи, мовляв, якийсь цікавий випадок з твого життя, а вона — з загадковою посмішкою: «О, їх багато було, і всі цікаві. Я навіть щоденник вела. — І тут же, суворо: — Не заважайте. Он наступну смугу несуть, читати треба». Не хочеться, однак, втрачати надію, що коли-небудь вона все розповість — на одній зі смуг «Вечірки».
«А яка заповітна мрія у тебе?» — запитали Таню нещодавно. «Онуків поняньчити», — посміхнулася вона, просяявши.
Нехай усі твої мрії збуваються, Танюша! А наше чергове редакційне завдання тобі — залишайся завжди здоровою і такою ж чарівною!











