Багато років тому нині покійна газета «Команда» проводила опитування з метою визначення найкращого баскетбольного тренера року. «Біпа-Моду» тоді очолював легендарний гравець і тренер Юрій Селіхов. На моє запитання він відповів несподівано: «Не можу назвати такого. Тому що один працює з «зірками» і сходить на п’єдестал, а інший при мінімумі можливостей утримує команду на плаву. І невідомо, хто кращий?».
Що ж у такому разі говорити про фахівців, які займаються з дітьми? Серед учнів заслуженого тренера СРСР Віталія Лонського з Бердичева найбільш відомий Рустам Ахметов, який став свого часу призером чемпіонату Європи зі стрибків у висоту. Але найвище тренерське звання Віталію Олексійовичу присвоїли за інше досягнення: він виростив 18 майстрів спорту.
На рахунку Володимира Анатолійовича Білоуса з одеської КДЮСШ № 5 20 майстрів.
— Плюс ще чоловік п’ять, у вихованні яких брав участь разом з колегами. Майже по майстру на рік, — жартує Володимир Анатолійович. — Зовсім трохи не вистачає, адже я в бадмінтоні більше тридцяти років, 28 з яких працюю в п’ятій школі.
У юності він займався легкою атлетикою на «Динамо». Потім — закінчив інститут народного господарства, отримав направлення в НВО «Киснемаш». Там грав за заводську команду, але одного разу його безпосередній начальник промовив: «Дався тобі цей волейбол! Один раз з шести до тебе м’ячик прилітає. Приходь краще до нас на бадмінтон».
— Я тоді подумав, — згадує В. Білоус, — їм років по 45, а мені 23. І взагалі, подумаєш, бадмінтон — маши собі ракеткою. Я все-таки колишній легкоатлет. Але начальство ображати не можна — прийшов. І через п’ятнадцять хвилин з мене відро поту вилилося. Так все і почалося. Потихеньку став освоювати тонкощі гри, стало виходити.
— На «Киснемаші» ми з Юхимом Штерном тренували збірну Одеської області, — розповідає голова одеської організації ФСО «Україна» Микола Барабаш. — У зал під час наших занять частенько приходив молодий хлопець, якого я помітив ще під час змагань заводських колективів. І одного разу запропонував йому попрацювати тренером.
Вдома він радився з дружиною та батьками.
— І скільки будеш заробляти? — поцікавилася дружина.
— 165 карбованців, — відповідаю (це при тому, що мій оклад провідного економіста дорівнював 185, плюс прогресивки — 220—240 карбованців виходило).
— Ти що, божевільний?! У тебе нещодавно дитина народилася! Чим дітей годуватимемо?
— Ну, у мене ще відрядження будуть.
— Ах, ще й відрядження!
Став я роздумувати: квартальний звіт, піврічний… Чотири папірці треба було готувати в різні інстанції з різними даними. Одну — в райком, другу — в статуправління, третю — в обком партії, четверту — в міністерство. І скрізь потрібно показати, як ми добре працюємо. Нудьга, набридло. І я зважився.
Сім’я ображалася недовго. На дворі стояв 1986 рік. Ейфорія, викликана перебудовою, швидко закінчилася, підприємства стали закриватися одне за одним. Не оминула ця доля і «Киснемаш».
Як провести розминку, він в принципі знав, але все інше — таємниця за сімома печатками. Ходив на тренування досвідчених фахівців, конспектував їхні заняття. Штудіював книжку «Бадмінтон для вищих навчальних закладів». Серед інших шукав відповідь на запитання: «Коли зможу підготувати майстра спорту?» З книги виходило, що якщо починаєш з дітей, то на це знадобиться 6-8 років. Так і вийшло: через сім років заповітний норматив виконала Олена Потеряйко. Потім цю когорту поповнило ще два десятки його вихованців. Всього ж через руки Володимира Анатолійовича пройшло близько трьохсот дітей. Сьогодні його буває, на вулиці зупиняють начебто незнайомі люди: пам’ятаєте, я у вас тренувався в такому-то році?
Нині в КДЮСШ № 5 бадмінтоном займається понад сто осіб. Бажаючих багато (чимало тих, хто приходить за направленням лікаря-окуліста: заняття бадмінтоном допомагають позбутися багатьох дефектів зору). До юніорської збірної України входять Артем Носов, В’ячеслав Яковлєв, Володимир Колузаєв, Микола Козубенко. Команда 5-ї школи три роки поспіль перемагала на чемпіонаті України у вищій лізі.
Справу тата в КДЮСШ-5 з успіхом продовжує його дочка Ірина, серед її вихованців вже 3 майстри спорту.
— За темпами зростання випереджає вона батька, — сміється Володимир Анатолійович.
Але й сам В. Білоус не збирається йти на спокій, його заслуги перед одеським спортом відзначені Почесним знаком міського голови «Трудова слава».
Вчора, 12 вересня, Володимиру Анатолійовичу виповнилося 60 років. Побажаємо ж Тренеру міцного здоров’я та багатьох років активного тренерського життя. Щоб число вихованих ним майстрів перевалило за п’ятдесят. По одному на рік.











