Не знаю, як для кого, але для мене старі одеські будинки, які все більше і більше затуляють нові висотні будівлі, нагадують і про історію міста, і про героїчні справи одеситів.

Так, наприклад, коли проходжу повз наш знаменитий Оперний театр, де диригували оркестром Чайковський і Рахманінов, на сцені якого співали Федір Шаляпін і Леонід Собінов, а танцювали Анна Павлова та Айседора Дункан, одразу згадую серпень 1941 року, коли Одесу було оголошено на облоговому стані.

Німецькі та румунські війська були вже недалеко від міста і, крім безперервних бомбардувань з повітря, піддавали місто запеклим артилерійським обстрілам. У ті дні, готуючись до вуличних боїв, біля Оперного театру одесити почали будувати першу барикаду. Будували з мішків з піском. А пісок привозили на підводах з одеських пляжів. Спека стояла страшна. І ми, хлопчаки, щоб напоїти будівельників барикади, які обливалися потом, гримлячи відрами та чайниками, бігали сусідніми дворами за водою.

А коли проходжу Канатною, повз Сабанські казарми, згадую, що тут у 1941 році, в дні оборони Одеси, формувався полк морської піхоти під командуванням легендарного захисника міста полковника Якова Осипова, чиїм ім’ям названа одна з одеських вулиць.

Морські піхотинці, що зійшли з військових кораблів на захист Одеси, через чорні флотські бушлати, в яких вони ходили в люті атаки на ворожі позиції, були прозвані румунами та німцями «чорною смертю».
Але проходячи повз Сабанські казарми, де зараз розташовується гуртожиток університету МВС України, а до цього були навчальні класи морехідного училища, згадую і інше. У перші дні визволення Одеси від фашистських окупантів, у квітневі дні 1944 року, тут розміщувався військовий госпіталь. І щодня стояла тут черга одеситів, переважно жінок, які бажали здати кров для воїнів Радянської армії, поранених при визволенні міста.
А гуляючи нещодавно з онуком Приморським бульваром, дійшовши до Воронцовського палацу, де за Радянської влади був Палац піонерів, куди школярем я бігав у шаховий гурток, а після занять у гуртку допізна засиджувався в читальному залі бібліотеки, озирнувшись на невисоку будівлю, розташовану навпроти палацу і що виходить одним фасадом на Приморський бульвар, а іншим на Воронцовський провулок, згадав, що в цій будівлі було пароплавство «Совтанкер».
У 1953 році «Совтанкер» об’єднали з Чорноморським пароплавством, до складу якого входили лише суховантажні та пасажирські судна. А в цю будівлю переїхав відділ кадрів пароплавства, що знаходився до цього в Управлінні пароплавства за адресою Дерибасівська, 2.
На той час, коли «Совтанкер» з’єднали з Чорноморським пароплавством, нафтоналивних суден у його складі було небагато. Майже всі вони загинули в роки Другої світової війни, і до закінчення війни великотоннажних танкерів у «Совтанкері» залишилося всього три — «Серно», «Кремль» і «Москва».

Тільки на початку п’ятдесятих років минулого століття Чорноморське пароплавство почало отримувати велику серію великотоннажних танкерів типу «Казбек». Їх будували суднобудівні заводи в Миколаєві, Херсоні та Ленінграді. А тоді, в перші повоєнні роки, були тільки ті танкери, які я назвав. Але в 1945 році до них приєднався ще один танкер з незвичайною долею. Називався він «Сахалін». Про нього і хочу розповісти.
У 1949 році я плавав мотористом на пасажирському теплоході «Львів», який ходив по Кримсько-Кавказькій лінії. 3-м механіком «Львова», з яким я стояв у машинному відділенні вахту, був Сигізмунд Болеславович Ковальський, колишній механік танкера «Сахалін».

1949 рік у Радянському Союзі був роком розгулу «боротьби з безрідними космополітами», — розв’язаної Сталіним нелюдської кампанії, коли з усіх установ та навчальних закладів виганяли «інородців»: радянських громадян, але за національністю болгари, греки, поляки, не кажучи вже про євреїв. Одеса — багатонаціональне місто. Про це свідчать і назви вулиць: Болгарська, Грецька, Польський узвіз, Єврейська. Але те, що було, то було!
Сигізмунд Болеславович, поляк за національністю, був списаний з «Сахаліна» перед виходом судна в закордонний рейс і звільнений з
«Совтанкера». Але завдяки сусідству та дружбі з відомим чорноморським капітаном, героєм Північних конвоїв у роки Другої світової війни, Елізбаром Шабановичем Гогітідзе, який після війни був капітаном пасажирського теплохода «Грузія», С. Б. Ковальський хоч і з трудом, але був прийнятий на роботу в Чорноморське пароплавство без права плавання за кордон. Ось від нього я і дізнався про безприкладний рейс танкера «Сахалін» у роки війни.
А було так.
Танкер «Сахалін» був побудований у 1936 році на Миколаївському суднобудівному заводі і призначався для перевезень нафтопродуктів з портів Чорного моря до портів Західної Європи.
22 червня 1941 року, в день нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз, «Сахалін» прийшов до Батумі з Гамбурга. У цей німецький порт танкер доставив 10 тисяч тонн сирої нафти. Згідно з підписаним у серпні 1939 року пактом про ненапад та економічне співробітництво між СРСР та гітлерівською Німеччиною, Радянський Союз регулярно постачав нацистам стратегічні товари: нафту, зерно, ліс, руду, бавовну та багато іншого, що давало «другу» Сталіна Гітлеру захоплювати одну європейську країну за іншою.
Як розповідав Сигізмунд Болеславович, вранці 22 червня, як тільки «Сахалін» пришвартувався в батумському порту, моряки дізналися про напад фашистів на Радянський Союз.
Того ж дня «Сахалін» отримав команду завантажити 10 тисяч тонн бензину на Севастополь. Після виходу в море танкер наздогнав есмінець супроводу, озброєний спареними зенітними кулеметами.
На підході до Севастополя в небі з’явилися три фашистські бомбардувальники. Достатньо було недалеко від танкера вибухнути хоча б одній бомбі, уламки якої пробили б сталевий борт «Сахаліна», і від іскри спалахнув би бензин, що знаходився в танках «Сахаліна», і охоплений вогнем танкер до Севастополя вже не дійшов би. Але становище врятували моряки есмінця, що супроводжував танкер. Вони зустріли фашистських стерв’ятників запеклим зенітним вогнем. Один літак збили, а два інших звернулися в утечу.
Таким для «Сахаліна» було перше бойове хрещення.
Невдовзі, під час стоянки танкера в Одесі, на його баку та на кормі встановили скорострільні зенітні гармати. До складу екіпажу був направлений розрахунок військових моряків-зенітників, і «Сахалін» перестав бути незахищеним від нальотів фашистської авіації.
16 жовтня 1941 року, після 73 днів героїчної оборони Одеси, в місто увійшли румунські та німецькі війська. (Одеса була здана за наказом Державного Комітету Оборони через прорив німців у Криму). До цього трагічного дня «Сахалін» доставляв військам, що захищали місто, пальне. І як інші чорноморські судна, вивозив на своїй просторій палубі з обложеного міста жінок, старих і дітей.
Потім такі ж рейси танкер здійснював до Севастополя, що запекло оборонявся від фашистських військ. А в листопаді 1941 року отримав особливо секретне завдання.
Для посилення військових перевезень на Далекому Сході Державний Комітет Оборони вирішив перегнати з Чорного моря до Владивостока кілька танкерів та криголам. Керівником цього секретного завдання був призначений начальник «Совтанкера» Іван Георгійович Сирих. У ніч на 26 листопада 1941 року караван суден у складі завантажених сирою нафтою танкерів «Сахалін», «Варлам Аванесов», «Туапсе», призначених для Туреччини, та криголама «Анастас Мікоян», що йшов за ними, знявся з Батумі, взявши курс на Босфор.
Погода була штормова. З метою маскування судна йшли без вогнів. Але шторм, чорні хмари, що повисли над морем, і дощ дали можливість каравану таємно дістатися турецьких берегів.
До ранку 29 листопада шторм ущух. А незабаром показався Босфор. Туреччина, яка потребувала нафти, дала «добро» на прохід через турецькі протоки Босфор і Дарданелли радянських суден. У Другій світовій війні, що вирувала у світі, Туреччина зберігала нейтралітет. Але, незважаючи на цей нейтралітет, Стамбул, на рейді якого стали на якір радянські танкери для вивантаження на нафтоналивні баржі нафти, був сповнений німецьких агентів.
Щодня, поки на рейді Стамбула розвантажувалися танкери, навколо них кружляли катери з «любителями риболовлі», що фотографували радянські судна. Ці «любителі ловити рибу» були цілком впевнені, що після вивантаження радянські танкери повернуться до Батумі, де на зворотному переході, завдяки переданим по радіо даним про склад каравану, він буде потоплений німецькою авіацією або підводними човнами.
Незадовго до кінця вантажних операцій начальник експедиції І. Г. Сирих, який перебував на криголамі «Анастас Мікоян», скликав на нараду капітанів танкерів. Після недовгого обміну думками вирішили, що з метою безпеки караван повинен розпорошитися.
Греція була окупована гітлерівською Німеччиною. На островах Егейського моря, що належали Греції, німці побудували військово-морські бази, і в разі виявлення радянських суден, що йдуть повз острови, німці відкрили б нищівний вогонь з берегових батарей.
Закінчивши вантажні операції, «Сахалін» знявся в рейс. Капітаном танкера був Придо Адович Померанц, досвідчений моряк. Народився він в Естонії наприкінці дев’ятнадцятого століття в невеликому рибальському селі. У 16 років найнявся каструлярем, мити на камбузі каструлі, на норвезьке судно. Потім плавав і кочегаром, і матросом на англійських суднах. У двадцятих роках минулого століття, коли більшовики взяли в Росії владу, потрапивши до Одеси, був настільки зачарований нашим містом, що вирішив у ньому залишитися. Як йому це вдалося, не знаю. Але з архівних матеріалів Чорноморського пароплавства достовірно відомо, що капітан «Сахаліна» П. А. Померанц закінчив Одеський морський технікум і плавав штурманом, а потім капітаном на приписаних до Одеси суднах.
Про секретний рейс танкера «Сахалін» у роки Другої світової війни з Чорного моря на Далекий Схід у радянські часи було написано багато. Навіть був знятий фільм «Координати невідомі». Але цим нарисом, який я вирішив написати, прочитавши в архіві пароплавства про капітана «Сахаліна» Придо Адовича Померанца, я хочу вкотре нагадати, особливо молодим читачам, про героїчне минуле Одеси та про героїчні справи наших земляків.
У газетному нарисі важко розповісти про всі події того довгого і небезпечного рейсу. Скажу лише, що морякам «Сахаліна» дісталися і торпедні атаки фашистських підводних човнів, і нальоти фашистської авіації. І тільки мистецтво капітана, який зумів ухилитися від ворожих торпед, і мужність екіпажу, який не здригнувся від авіабомбардувань, а зумів навіть збити кілька фашистських літаків зі встановлених на баку та на кормі танкера скорострільних зенітних гармат, дозволили «Сахаліну» уникнути загибелі.
Щоб не зустрітися з японцями, які лютували тоді в Південно-Східній Азії, капітан «Сахаліна» повернув не на схід, а пішов на південь. І перш ніж прийти до Владивостока, танкер пройшов Індійський океан із заходом у південноафриканський порт «Елізабет» і вийшов у штормовий Атлантичний океан. З трудом долаючи дванадцятибальний шторм, що досяг берегів Південної Америки, «Сахалін» зайшов у Монтевідео, де поповнив запаси продуктів, прісної води та пального. Потім завантажив у сусідньому з Монтевідео Буенос-Айресі вантаж дизельного палива на Владивосток і через Магелланову протоку вийшов у Тихий океан. А вже Тихим океаном прийшов до порту призначення.

Всю війну танкер возив із США до Владивостока пальне для Червоної армії, що боролася з фашистською Німеччиною. А з закінченням війни у 1945 році повернувся до Одеси.
Доля двох інших танкерів каравану склалася трагічно. «Варлам Аванесов» після виходу з Дарданелл в Егейське море був потоплений німецьким підводним човном. Екіпаж на шлюпках встиг відійти від судна, що гинуло, але потрапив у полон і був відправлений до концтабору. Та ж доля спіткала «Туапсе». Капітан танкера вирішив пройти в Тихий океан Панамським каналом і біля берегів Куби теж був потоплений німецьким підводним човном, що курсував там. Частина екіпажу при торпедуванні судна загинула. А ті, хто зуміли дістатися Куби, були переправлені до США, а вже звідти повернулися на Батьківщину. А криголам «Анастас Мікоян» благополучно добрався до Владивостока, звідки пішов на Північ, де всю війну проводив у льодах Льодовитого океану каравани торгових суден.
Ось що мені згадалося, коли наприкінці Приморського бульвару навпроти Воронцовського палацу я побачив невисоку будівлю, в якій колись було пароплавство «Совтанкер»…