вт, 17 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

У попередньому номері наша газета повідомляла про нову, через рік, поїздку кореспондента «Вечірньої Одеси» до села Орловка Ренійського району. Цього разу — з нагоди дня народження екологічного парку «Картал»: з його появою поступово змінюється на краще життя села, громади. Це — приклад адаптації до мінливого клімату не тільки в межах Придунав’я.

Господарі та гості

На момент приїзду гостей екологічному парку «Картал» виповнився рік і місяць. Людськими мірками, це маля вже добре тупає. «Батьки» (а вони у нього солідні — Центр регіональних досліджень та громада села на чолі з Михайлом Куванжи) по праву пишаються ним. Як водиться в житті, справжня батьківська любов знаходить добрий відгук і в інших людей. Тим більше, що екопарк «Картал» — первісток у нашому регіоні.

Менеджер Центру регіональних досліджень Олег Дьяков тільки встигав надавати слово. Якщо коротко: захоплювалися іменинником, бажали йому і «батькам», усім сільчанам здоров’я та процвітання. Не приховуючи труднощів втілення задуманого, говорили про досягнення іменинника всі, за великим рахунком, сподвижники Олега: Ігор Студенников (Центр регіональних досліджень), Михайло Нестеренко («Рівайлдінг Україна»), Юрій Мельник (агро-еколого-рекреаційний кластер «Фрумушика-Нова»), Олег Зуєв (голова Ренійської райради), Юрій Махненко (керівник Дунайського регіонального офісу водних ресурсів — ключовий партнер у справі перетворення Придунав’я), Євгенія Засядько (представник Центру екологічних ініціатив «Екодія», Київ)…

Почесними гостями були й посланці півночі України та Молдови.

Представник колективу творців парку дикої природи «Беремицьке» в Козелецькому районі Чернігівської області Антон Неліп та менеджер проєкту громадської організації «Зелена Молдова» Валеріу Кайсин запросили всіх у гості до себе. У них теж чимало цікавого, накопичений досвід може стати в нагоді і бессарабцям. Так, на Чернігівщині чимало робиться для того, щоб на деградуючі землі, які раніше були в господарському споживанні, повернулися повноцінні природні процеси, щоб споконвічні зелені поселенці знову стали господарями на цих просторах, щоб розчистити лісові джунглі, народжені нерозумною практикою людини, і дати їм життя справжнє, природне. На думку Антона Неліпа, подібні проблеми не зжиті і в заказниках.

Олена Даскулеску (зліва) та Віра Черняну відпочивають на кладці поруч із плантацією верби. Скоро стадо буйволів після купання піде на ферму, де тварин чекає ситна, не в приклад очеретяній закуски, обід
Олена Даскулеску (зліва) та Віра Черняну відпочивають на кладці поруч із плантацією верби. Скоро стадо буйволів після купання піде на ферму, де тварин чекає ситна, не в приклад очеретяній закуски, обід

Валеріу Кайсин, розповідаючи про створений біосферний заповідник у районі Прута, зауважив, що, хоча наші держави і розділені кордоном, для дружби та обміну досвідом жодних кордонів не існує. В унісон цим словам прозвучали рядки поета Івана Дерменжі з його збірки «52 герца», презентованої під час свята. Він присвятив їх рідному краю — Бессарабії: «Неймовірний твій простір, поля від краю і до краю, і виноградна лоза, налившись сонцем, розквітає. Килим з польових квітів, горять вогнем гарячим маки, природи буйство, благодать… Лаятися, сваритися? Навіщо? Вірмени, турки, молдавани…». І хіба не про таке єднання співали тут же, на березі озера Картал, юні жителі української Орловки? Співали молдавською мовою, теж для них, нащадків валахів, рідною.

Вчора, сьогодні, завтра

Свято вдалося — скромне, тим і підкуповує. Як буває в небагатій, але дружній родині, що гостинно приймає гостей не екзотичними «закордонними» наїдками та не розкішними апартаментами, а щедрістю душевною.

Втім, що це я?! Таких «апартаментів», які дісталися орловцям, може й багатій позаздрити. Широкий луговий простір, верби енергетичної плантації, що відбиваються у водному дзеркалі, довжелезна дощана кладка (гуляй — не хочу) через плавні, крізь зарості очерету, рогозу та сонно погойдуються у воді болотні рослини, яких у місті не побачиш… Шкода тільки, що літня спека, а може, й наша поява сховали кудись мешканців земних, водних та повітряних «будинків», багато з яких занесені до Червоної книги, навіть міжнародного масштабу.

А зійдеш з кладки, щоб зустрітися з буйволами, — вразишся буйному різноцвіттю (ніби не серпень, а червень у розпалі), що супроводжує земляну стежку. Хочеш — залізь на спеціально споруджену вишку. З неї видно: румунський берег, до нього всього 3 км, і височина, з якої, за переказами, перський цар, у незапам’ятні часи пішов на скіфів, спостерігав, як через Дунай переправляється його військо. Ну і, звичайно, місце спорудження нинішньої переправи, щоб — «усі гості до нас». У цьому плані на нинішній, іменинний, рік гріх скаржитися. Тут уже побувало близько 1600 туристів, зокрема з-за кордону. Словом, сувеніри, які в Орловці почали виробляти, знайшли своїх покупців і, звичайно, розкажуть про цей край іншим. Це день сьогоднішній.

Олег Дьяков біля чергового інформаційного стенду на стежці до буйволів — розповідає про подробиці життя екопарку «Картал»
Олег Дьяков біля чергового інформаційного стенду на стежці до буйволів — розповідає про подробиці життя екопарку «Картал»

А не далі, як у другій половині 20-го століття, людина «господарська» і, підозрюю, завзятий ревнитель мічурінського «не чекати милостей від природи, а взяти їх», зруйнувала, було, зв’язок озер Кагул, Кугурлуй і Картал між собою та Дунаєм, побудувавши систему дамб і шлюзів. Озеро Картал заросло, погіршилася якість води. Були осушені і заплави, що призвело до скорочення природних нерестовищ, знищення багатьох видів тварин, до нестачі питної води, до злих дощів, палючої спеки та інших божевільних «вибриків» природи.

«Жити в гармонії з природою!» — девіз ентузіастів, що шукають шляхів адаптації до змін у ній. І ось одне з практичних підтверджень правильності шляху знайденого: в Орловці відновилися і розширилися до 100 га нерестовища, відродилося аматорське рибальство. На загальне задоволення, і нас, приїжджих, пригостила Орловка смачнющою юшкою — сазани від місцевих рибалок. І не менш знатною бринзою — не дали загинути пасовищам.

І ще нас попередили, що наступного року гостей чекає сюрприз. Тепер гадай — який. Водний, велосипедний, кінний маршрути? Так вже відомо, що над ними працюють. Сир моцарела? Заявка теж була. Але молока поки що на виробництво не вистачило, треба було вигодовувати п’ятьох телят-буйволят, які поповнили експериментальне стадо з 14 голів.

Були, на жаль, і втрати. Двоє буйволів загинуло. На здоров’я одного таки позначилося переселення із Закарпаття на південь. У смерті другого винен якийсь бездумний «хомо сапіенс», хай йому грець, досі не з’ясував простий істини — не сміти! Синтетичний канат, разом з травою потрапивши в шлунок буйвола, звалив навіть такого могутнього представника тваринного світу.

Христина та Фердинанд

Шкода, не було серед гостей Мішеля Якобі, завдяки якому і з’явилися карпатські водяні буйволи в Ренійському районі. У Мішеля, німецького еколога, що осів в Україні, на Закарпатті буйволині та овечі ферми, роботи — вище даху. Впевнена, що він не залишає і наукових досліджень, і напевно новий проєкт або проєкти виношує.

А в екопарку «Картал», — ви пам’ятаєте, що це цілий комплекс, — живе і здравствує буйвол на прізвисько (або — на ім’я?)… Мішель. Як каже гід «Картала» Вікторія Варсан-Карапаскал, яка активно співпрацює зі школами, саме хлопці обґрунтували таку традицію — давати улюбленим тваринам людські імена. Навіть проводяться конкурси на ім’я, красиве і відповідне характеру його майбутнього носія. Мішель — найспокійніший і найдобріший. А ще є, наприклад, 700-кілограмовий Вова. І щасливиця Христина: її на попередньому місці проживання викупили… у м’ясобійні.

Як і в людей, у тварин теж у кожного своя «біографія». У буйволеняти Фердинанда почалася вона вже тут — він «уроджений орловець». Бачили б ви, як 50-кілограмового (на око) малюка охороняє все стадо, а найбільше стараються мамки. Спочатку, розповідають, він плавати зовсім не вмів. Плюхався у воду — і йшов на дно. Так родичі піднімали його наверх і вчили триматися на воді. Тепер він — справжній плавець, але «охорона» все одно пильнує, так що я ледве підібралася ближче, щоб сфотографувати малюка. Оскільки, побачивши щось, явно націлене на Фердинанда, його тут же щільно оточують родичі.

«Як же не радіти — син роботу отримав!»

Познайомилася з двома мешканками Орловки, раніше, за колгоспних часів, працювали на фермі, а тепер, на заслуженому і малозабезпеченому пенсією відпочинку, займаються домашнім городництвом. Сиділи-відпочивали на кладці біля води.

Так, з роботою в селі все ще туго. Багато орловців заробляють «на стороні», зокрема й далеко — в Італії, Португалії. На пересічне запитання, чи додало створення екопарку життєвої радості, Віра Черняну відгукнулася миттєво: «Як же не радіти — син роботу отримав!». Її Сергій, а з ним тезка з сусіднього села, пастушують — під їхньою опікою буйволи.

А її односельчанка Олена Даскулеску радіє тому, що тепер не треба носити воду відрами для поливу — вода підійшла близько до городу. Радують урожаєм помідори, баклажани, перець, кукурудза, виноград… У жінки три дочки, і всі не вдома роботу знайшли. Правда, і сильно далеко не поїхали — до Ізмаїла, Ананьєва. А краще б тут, у рідному селі.

Сподіваються люди, що з розвитком проєкту, в рамках якого і народився екопарк, з’явиться більше робочих місць, як доповнення до тих, що з’явилися завдяки «Карталу». Може, це і стане сюрпризом наступного року, як було обіцяно на нинішньому святі?..

Рівняння на «Картал»!

Моделі розвитку бувають різні, «Картал» — екологічна. Досвід її комплексного, екологічно дружнього використання природних ресурсів — приклад для інших регіонів України, що зазнають лиха через зміни клімату. Паводки, суховії, смерчі, урагани… Їм потрібно грамотно протистояти. Схаменулася людина.

Дуже серйозний виклик усьому світу, і Україні зокрема, повідомляється в широкій інформаційній розробці Центру екологічних ініціатив «Екодія», друковані примірники якої роздано учасникам зустрічі, — великі викиди парникових газів. У 2017 році 20 країн оголосили 2030 рік кінцевим терміном повної відмови від використання вугілля у своїй енергетиці. Такі ж наміри мають сотні міст по всьому світу. До них 22 червня приєдналося і українське місто — Житомир.

Можна сказати, ступило на цей шлях і невелике бессарабське село Орловка, для чого відновило і розширило енергетичну плантацію верби, з якої виробляється екологічно чисте паливо — пелети. Це лише перші розумні кроки. Люди повинні усвідомлювати, що боротися з наслідками неконтрольованого глобального потепління клімату буде набагато дорожче, а то й неможливо, порівняно з заходами, необхідними для скорочення парникових викидів. Така реальність.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса