Хочеш швидко та об’єктивно дізнатися думку людей з цікавої тобі теми чи проблеми? Напиши про це пост у Фейсбуці. Буде справді швидко — адже одночасно з тобою в мережі перебуває неосяжна кількість користувачів, і максимально об’єктивно, бо відгукуються як знайомі тобі люди, друзі-приятелі, так і зовсім незнайомі, які можуть не соромитися ні у висловлюваннях, ні в оцінках.
У зв’язку з цим приємно, що пост про 45-річчя «Вечірньої Одеси» зібрав у мережі стільки відгуків. Душевних, ліричних, теплих! Дякуємо вам, дорогі наші друзі, за ці слова любові, за щирі побажання, за готовність і далі йти життям разом із газетою. Дуже хочеться хоча б частину відгуків, які у Фейсбуці були присвячені «Вечірній Одесі», опублікувати.
Фаміл Набієв:
Уже 45 років редакція газети доводить до одеситів правдиву, цікаву інформацію про те, що відбувається в нашому місті, в країні та в усьому світі. Газета приваблює читачів різноманітністю інформації, цікавими новинами, глибинними аналізами подій, що відбуваються, не нав’язуючи своєї думки, і багатьма корисними порадами.
Колектив газети продовжує традиції Бориса Дерев’янка — прагнення до об’єктивності, до глибини та точності в висвітленні подій і проблем; розумна центристська позиція; терпимість до чужої точки зору, надання можливості висловитися на сторінках газети людям різних переконань і політичних орієнтацій.
Газета, як і раніше, приділяє велику увагу читацькій пошті та намагається допомогти діалогу жителів Одеси та області з міською та обласною владою.
В історію «Вечірньої Одеси» вписані імена відомих журналістів, які стали пізніше редакторами, створили свої газети та журнали, успішно працюють у США, Ізраїлі, Німеччині та інших країнах…
Єдиним засновником газети є її трудовий колектив. У наш важкий час газета «Вечірня Одеса» не має ні державних чи комунальних субсидій, ні «спонсорських» вкладень. Тому нам усім дружно необхідно підтримувати найодеськішу, народну газету. А газета продовжуватиме радувати нас новими ідеями, рубриками та цікавими публікаціями.
Якщо ви одесит, чому у вас немає передплати на найодеськішу газету «Вечірня Одеса»?
Юрій Бузько:
Сьогодні святкує ювілей найвідоміша і найулюбленіша одеситами (і не тільки) газета «Вечірня Одеса»! Щиро вітаю редактора, весь колектив, ветеранів, шанувальників газети зі знаменною датою нашої «Вечірки»! Світла пам’ять усім «вечірківцям», яких зараз вже немає з нами! Моя сім’я була її передплатником з першого випуску!
Оксана Жиляєва (Херсон):
Вітаю вас! Нехай ваші публікації завжди будуть злободенними, допомагають у вирішенні життєво важливих проблем, доходять до сердець одеситів! Нехай ваша праця служить добру та утвердженню демократії. Всім міцного здоров’я, творчих здобутків та натхнення, високого професіоналізму, щастя та благополуччя.
Тамара Іванова-Гіоргадзе:
Для мене це свято — частинка світлої пам’яті про мого батька Іванова В’ячеслава та його друзів — Бориса Дерев’янка, Івана Гайдаєнка та багатьох гідних одеситів. Дякую, Олеже, що робиш свій душевний професійний внесок у життя та процвітання редакції! Зі святом!
Мееліс Кубітс:
Видавати у 2018 році газету, та ще й у паперовій версії, це вже велика справа. Робити це 45 років поспіль, незважаючи ні на що, це історія. І частина історії улюбленого міста.
Сергій Кочерба:
Шановні співробітники редакції «Вечірньої Одеси»! Хочу привітати вас зі святом. Що написано пером, не вирубиш і сокирою — для вас це не просто прислів’я, а життєвий принцип. Це завдяки вашим зусиллям «Вечірка» цікава та пізнавальна, а статті змушують співпереживати тому, що відбувається. Нехай удача завжди посміхається вам у вашій цікавій справі. Зі святом!
Маріанна Зубко:
Редактора, творчий колектив та читачів з ювілеєм цікавої, людяної та мужньої газети! Всім здоров’я, яке міцнітиме і міцнітиме від дружби з чудовою «Вечіркою»!
Лідія Бровер:
З днем народження, «Вечірко»! Зі святом, шановні друзі-журналісти, літпрацівники та співробітники, причетні до виходу кожного номера газети! А пам’ять про тих журналістів, кого вже немає з нами, чиї імена прикрашали сторінки газети, нехай живе в наших вдячних серцях!
Ядвіга Круглова:
Улюблену «Вечірню Одесу» з ювілеєм! Вічної молодості та довголіття журналістам і газеті.
Олег Ткачов:
Вітаю всіх, хто всі ці роки розповідав нам, як ми живемо і чим дихаємо. Дякую, що зберегли «Вечірку» і продовжили справу Бориса Федоровича.
Богдан Єгоров:
Вітаю! На довгі століття творчого натхнення та можливості випускати «Вечірку»!
Галина Бегеєва:
З величезним задоволенням вітаю рідну газету з днем народження! Бажаю процвітання, довгих років життя і рада, що цілих 20 років з 45 (газети та своїх) була частиною її!
Лілія Попова:
З чудовим ювілеєм! Бажаю улюбленій газеті ще багато разів по 45 років радувати читачів.
Анна Муругова:
Всіх, хто любить і творить «Вечірню Одесу», зі святом! Живи, моя Одесо, живи і процвітай!
Світлана Фабрикант:
Мої вітання улюбленій газеті та колективу! Затребуваності!
Євген Голубовський:
Цього ранку 1 липня, 45 років тому, вийшов перший номер «Вечірньої Одеси». Взяв до рук свою трудову книжку: переведенням з «Комсомольської іскри» до «Вечірки» мене прийняли за двадцять днів до виходу газети. Наскільки пам’ятаю, тим же наказом Борис Дерев’янко зарахував до штату Семена Лівшина та Діму Романова.
А взагалі-то перше завдання від майбутньої газети я отримав ще в травні. Покликав мене Дерев’янко до кабінету, він був редактором «Комсомольської іскри», я зав. відділом культури, і, розповівши, що Одесі нарешті дозволяють випускати вечірню газету російською мовою, попросив мене допомогти в пошуку приміщення редакції, зайти до райвідділу міліції на Пушкінській і прикинути, чи помістимося ми там. Але все це тихо і таємно. Приміщення мені не сподобалося. Як видно, й інші були не кращі. Так ми залишилися, ділячи поверхи з «Комсомольською іскрою», на Пушкінській, 37.
Пишаюся, що вже в першому номері «Вечірки» була моя стаття — інтерв’ю з наймолодшим капітаном ЧМП. Треба б зараз взяти до рук перший номер газети і простежити, як склалася доля капітана. Але я знаю, як склалася доля ЧМП, а тому руки опускаються. До речі, одне з останніх великих розслідувань, які вів Борис Дерев’янко, було пов’язане з долею пароплавства. Мені завжди здавалося, що саме це розслідування комусь дуже завадило, і тоді Дерев’янка вбили.
Але повернуся до 1 липня 1973 року. Нас два десятки людей. Ми амбітні. Хочемо створити найкращу газету, не тільки в місті, але й у країні. У Дерев’янка безліч ідей. Газета не для обкомів, міськкомів, а для читача. Та й у кожного з нас, а це Люда Гіпфріх, Володя Гоцуленко, Гена Швець, Сема Лівшин, Діма Романов, Вітя Лошак, Валерій Барановський, Іра Пустовойт, Міша Ільвес, Міша Рибак, є ідеї…
Газета має бути гострокритичною. Для цього створюється екіпаж «Антилопи-Гну» на чолі з Лівшиним.
Газета має захищати скривджених владою. Згадайте, як газета заступалася за вчителя Палтишева, за капітана Нікітіна, художника Дульфана…
Газета має виховувати любов до свого міста, його історії, його людей. Так виник відділ «192 сходинки», які два десятки років вів я, куди привів найкращих краєзнавців міста, таких, як Григорій Зленко, Олександр Розенбойм, Сергій Лущик, Сергій Калмиков, Олег Губар.
У газеті має бути серйозний відділ культури. Не той, що все хвалить, а той, що оцінює. І з цією оцінкою мають рахуватися і діячі культури, і читачі.
Чи досягли ми результату? Думаю, що так. Газета прийшла майже в кожен дім.
Ми намагалися бути компетентними в тому, про що пишемо. Головною бідою сьогоднішньої журналістики, мені здається, є кричуща неписьменність молодих журналістів, непідготовленість до того, про що вони збираються писати.
У кожного з нас були злети і падіння. Пам’ятаю, як на рік Дерев’янко позбавив мене прізвища в газеті. Підписувався тільки вигаданим ним псевдонімом — Євген Волошко. До речі, я дуже вдячний йому за це. ЦК Компартії України ухвалив постанову, за якою Дерев’янко отримував догану по партійній лінії, а я, безпартійний покидьок, мав за 24 години бути звільнений. Річ у тім, що я написав нарис про дивовижну людину на прізвище Снєгов, який пройшов ГУЛАГ, вижив, нікому нічого не пробачив. Все я знав про нього, крім однієї деталі. Він дав публічно ляпаса самому Щербицькому. Ось цей нарис, кимось відправлений до Києва, і викликав лють.
Дерев’янко догану отримав. Мене не звільнив. І ми продовжували працювати далі.
Пішов я і Юля Женевська з «Вечірки» у 1992 році. Пішли самі, коли Борис Федорович запропонував газету «Всесвітні одеські новини» зробити додатком до «Вечірньої Одеси». Не погодилися, пішли, я був запрошений Ігорем Розовим стати заст. редактора в «Одеському віснику», Юля Женевська пішла до «Слова» зав. відділом культури.
Але зв’язку з «Вечіркою», дружніх стосунків з Дерев’янком не втрачали.
І сьогодні я ставлюся до «Вечірньої Одеси» ностальгічно, переживаю, що втрачені передплатники, сподіваюся, що газету можна перезавантажити. І коли мені зі студійцями «Зеленої лампи» захотілося написати роман-буріме в режимі реального часу, природно, я звернувся з цією пропозицією до Дори Дукової, Олега Суслова, нинішніх керівників газети.
Цього дня, 1 липня, потрібно і можна привітати весь колектив редакції. І згадати тих, хто починав газету, але насамперед тих, кого немає з нами, починаючи з Бориса Дерев’янка…
Наталія Симісінова:
Я прийшла до «Вечірки» у серпні. Сиділа тихенько літредактором і дуже всіх боялася. Як блискуче вони терзали мене за кожне виправлене слово. Як я ридала. Потім пішла і з горя написала репортаж. Перший у житті. Віднесла Голубовському. Чомусь довірилася йому одразу. Дерев’янко проходив повз у машбюро і, попихкуючи люлькою, сказав: «Сьогодні твій репортаж іде в номер». І все! І понеслося!
Галина Володимирська:
А я пам’ятаю, як журналісткою-початківцем (будучи ще на посаді літредактора) бігала зі свого шостого поверху, з «Чорноморки», на восьмий, до «Вечірки». Просто в гості, поговорити, а потім і з якимись замітками. Ось тоді й знадобився мені творчий псевдонім. Досі користуюся: Влада Галина… У мене з того часу залишився не тільки псевдонім, але й друзі з «Вечірки»… А щодо Бориса Федоровича, то я його знала з дитинства: мій батько починав з ним у районці, в Іванівці, літпрацівником, і в той час вони дружили сім’ями. А от коли він уже був редактором «Вечірки», я жодного разу йому про це не нагадувала, і він не знав, чия я дочка: прізвище ж у мене вже було інше, не Воротнюк по батькові, а Володимирська. Цікаво, що я потім теж пішла з «Чорноморки», спочатку до створюваних «Одеських вістей», потім — до «Одеського вісника» зав. відділом культури, а штатним співробітником «Вечірки» так і не стала, але нею на багато років став Олег Володимирський. Тож газета в долі нашої родини залишилася.
Сергій Барабанов:
Респект усім, хто створював і потім багато років робив цю газету. Вона була обличчям, а часом і совістю того дивовижного міста, в якому мені пощастило народитися і провести молодість.
Лариса Вороніна:
Газета справді була приголомшлива! Я досі пам’ятаю той перший номер… Читалося все, навіть футбольні репортажі Ясеня, хоча футбол не люблю. І у дворі, на Молдаванці, вранці підбивалися підсумки — хто правий, а хто — ну босяк, що ти з нього візьмеш. Дякую вам.
Аркадій Цикун:
Перші номери «Вечірки» оформив Ігор Божко, а потім я заступив на вахту. Заставки, ілюстрації, карикатури, логотипи клубів — Борис Федорович дав мені «карт-бланш» не тільки на ізо, але надавав цілі смуги для моїх статей про естетичне виховання. Він же заступився за мене на комісії з прийому до Спілки журналістів. У «Вечірці» я знайшов свій стиль, багато чому навчився у своїх колег. Нескінченно вдячний моєму наставнику, Жені Голубовському. Щасливий був час!
Микола Скорик:
У мене досі зберігається добірка статей про матчі «Чорноморця» за 1983-1984 рр. під авторством Андрія Ясеня. Футбол свідомо люблю з тих років. Багато в чому і завдяки журналістиці Бориса Федоровича. Більше так про футбол ніхто не писав. Якщо хто не читав, раджу. Навіть для тих, хто не дуже любить футбол. А взагалі газета майже моя ровесниця. Вона для мене як невід’ємна частина самої Одеси.
Лариса Булло:
Вітаю колектив редакції з днем народження! Досі зберігаю перший номер газети. Всі ці роки «Вечірня Одеса» була в моєму домі шановним гостем. Дорогі колеги, залишайтеся завжди такими ж цікавими та мудрими. І нехай ростуть ваші тиражі, а пошта радує ваших читачів своєчасною доставкою газет.
Ольга Ільницька:
Нехай «Вечірка» буде нам здорова, і нехай вона буде. «Вечірківцям» привіт і вітання!
Кращого начальника, який би розумів, що саме мені цікаво, у мене не було. Борис Федорович багато чому навчив, і не заважав мені ні в чому, думаю, він розумів, що саме я хотіла від роботи. Я теж його розуміла.
Микола Палтишев:
Газета продовжує бути, як і за Бориса Федоровича, найактуальнішою в Одесі! Скільком людям та їхнім справам «Вечірка» допомогла і допомагає! Мені теж. «Вечірня Одеса» продовжує жити! Дякую «Вечірці»!











