нд, 22 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Коли вже дорослі, відбулися люди приходять відвідати колектив Одеської загальноосвітньої санаторної школи-інтернату №6, де їм колись пощастило поправляти своє здоров’я, то незмінно запитують: «А Олена Дмитрівна є?». І, треба сказати, зустріч їх обопільно бажана. Не тільки учні пам’ятають свого Вчителя, але й вона пам’ятає їх: чималу частинку своєї душі вклала у їхнє виховання.

23 березня Олену Дмитрівну Водолагіну колеги, учні вітали з днем народження. Виповнилося їй, ну… трохи за вісімдесят. Познайомившись з нею, ви ніколи б самі про це не здогадалися. Її енергії, жвавості розуму та глибини знань вистачає на всіх. А все тому, що свою роботу вихователя вона дуже любить.

…У селянській родині, де росла дівчинка Лена, педагогів не було, проте стати вчителем мріяла вона з раннього дитинства. Зізнається тепер з усмішкою: «Навіть збирала, бувало, кішок, собачок і… «вела урок». А вже коли вдавалося дітлахів, своїх друзів по нехитрим сільським іграм (тоді ж навіть ляльок не було — шили самі з ганчірок), умовити «сісти за парти», більшого задоволення не вимагалося.

Можливо, ті «уроки» і послужили певним поштовхом до того, що після закінчення школи над вибором шляху у доросле життя випускниця Леночка не мучилася і жодного разу не пошкодувала потім. Не розчарувало і студентське життя в Ізмаїльському педінституті. Спеціальність обрала Олена серйозну — вчителя фізики.

Старше покоління напевно ще пам’ятає дискусію, що розгорнулася пізніше, на тему фізиків і ліриків. Треба віддати належне фізикам: логічне мислення вони майстерно підживлювали, тяжіючи до іншої творчості, — писали вірші, картини, складали музику, в чому часом давали фору іншим лірикам. За прикладом і сьогодні ходити недалеко. Валерій Іванович Мінковський, директор школи-інтернату № 6, і, до речі, фізик, розповідаючи про Олену Дмитрівну, не забув згадати про ще одного фізика і навіть подарувати його збірничок (вже восьмий, між іншим) віршів «Пристегніть ремені!». Автор — Г. Б. Редько, почесний професор Одеської національної педагогічної університету ім. К. Д. Ушинського, заслужений працівник освіти України, член Національної спілки журналістів, власник «методики навчання фізики», учасник багатьох телепередач на актуальні теми з проблем освіти, ролі поезії «у навчанні та вихованні дітей і дорослих».

Скажу чесно: не знаю, чи писала коли-небудь вірші фізик О. Д. Водолагіна: важко розговорити її, якщо мова заходить про неї особисто. Але те, що вона володіє «методикою», як розбудити інтерес дітей до багатьох явищ життя, що проводить різні творчі конкурси, в тому числі на кращий вірш, скажімо, про навколишню природу, — факт. Пишуть хлопці і в «Білий парус» «Вечірки».

Олена Дмитрівна самокритично визнає, що характер у неї «жорсткий», що в справі виховання інтернатських хлопців вона «підняла високу планку», а це на перших порах їм не завжди до вподоби. Діти ж приходять до санаторного інтернату на оздоровлення з різних інших шкіл, і доводиться їм перебудовуватися на новий режим. Однак поступово звикають. Та так, що, повертаючись до своїх основних шкіл, навіть сумують часом за інтернатським режимом, з вдячністю згадують і свого «жорсткого» вихователя, якого багато чому навчили.

Ще б пак. Олена Дмитрівна проводить з ними всі години «підйому» (треба робити це тихо, каже, щоб не сполохати) і «відбою», прогулянок на свіжому повітрі, походів до їдальні та чергових чергувань там та інших обов’язкових санаторних моментів розпорядку дня. При цьому ще й знаходить час і сили частенько говорити з ними по душах. Душевні ці бесіди хлопці люблять особливо. Не помилюся, якщо скажу, що не всі батьки приділяють стільки уваги і власним улюбленим дітям. Такий вплив часу, що не щадить нікого. Та й, чого гріха таїти, деяким зручно, що виховні функції взяв на себе… інтернет. А життя ж, у яке входить юне покоління, не віртуальне, у нього свої вимоги, перед якими не готовому до такої зустрічі і розгубитися недовго.

«Моя головна фішка, — каже Олена Дмитрівна, — знаходити взаєморозуміння і з дітьми, і з їхніми батьками. Говорити з ними не «взагалі», а конкретно — про життєві справи, ситуації, мрії та надії, про те, що таке добре і що таке погано. Щоб вони не розгубилися в житті. Це важливо, особливо зараз, коли орієнтири людини, що вступає в життя, розсіяні, розмиті інтернетом».

До інтернату Олена Дмитрівна викладала фізику в Одеській середній школі № 36. Сьогодні вона предмет не веде, але дає, можливо, уроки ще цінніші, ніж теоретична фізика, — уроки життя.

«У неї чудова пам’ять — пам’ятає все і всіх, — каже викладач російської мови та літератури Ірина Анатоліївна Волошина, яка пліч-о-пліч працює з Оленою Дмитрівною 22-й рік. — Можливо, — міркує вона, — діти та батьки спочатку і не дуже сприймають методи виховання Олени Дмитрівни, але незабаром розуміють їхню справжню ціну. Олена Дмитрівна — людина дуже відповідальна, до себе вона так само сувора. А якщо знає, переконана, що її вихованець у чомусь має рацію, справедливість відстоюватиме перед усіма і до кінця. У неї і дорослим людям є чому повчитися… Вона і мені як мама».

Як тут не згадати епізод з життя одного хлопчика, колись десь описаний. Спритний непосида, шибеник, він якось не витримав і пред’явив мамі претензію: «А чому ти мене не лаєш? Я тобі не рідний, чи що?» Ось і зрозумій їх, цих маленьких філософів…

Олена Дмитрівна розуміє. І вони розкриваються перед нею, інтуїтивно вловлюючи, наскільки благотворно впливає вплив Вчителя на їхні розуми та почуття. А «висока планка» виховних заходів… Так вона така ж у директора, що задає тон усьому колективу.

Свого часу Валерій Іванович запросив Олену Дмитрівну попрацювати в інтернаті пару місяців, квітень і травень, когось підмінити, очевидно. А вона затрималася на 31 рік! Пам’ятна дата початку їхньої співпраці — 1 квітня.

«Віддана своїй справі, любить свою роботу. Навіть, буває, зателефонує, мовляв, погано себе почуваю, не зможу прийти, а все одно приходить», — «лає» її директор і теж зізнається: «Вона для мене, як мати. І трудимося ми на рівних. А які заходи з хлопцями вона проводить!».

Я вже знаю, що вчительською професією «заразила» Олена Дмитрівна і своїх дочок — Євгенію та Людмилу. І що сама вона, відмінник народної освіти, спеціаліст вищої категорії, не мислить себе без цієї роботи. Позиція її тверда: «Працювала, працюю і хочу працювати! До дев’яноста років», — уточнює… А що? Їй можна вірити. «За всі роки — жодного зауваження», — оцінює її працю Валерій Іванович.

«…Для чого людина вчиться? Для того, щоб далеко бачити», — прочитала я народну мудрість на стіні ідеально чистого інтернатського коридору біля одного з класів, з учнями якого працює вихователь Олена Дмитрівна Водолагіна. Це і її «девіз». Краще не скажеш.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса