ср, 18 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

У нашому місті відкриті одразу дві виставки колажу: у залах Національної спілки художників на вулиці Торговій, 2 — експозиція творчого об’єднання Олексія Маліка «Рікі»; у Всесвітньому клубі одеситів на вул. Маразліївській, 7 — роботи відомого художника кіно Євгена Голубенка.

«РІКІ-КОЛАЖ» відкрився 23 січня. Експонуються роботи 38 художників. З них з десяток — ядро творчого об’єднання, створеного педагогом «худ-графа» Південноукраїнського національного педуніверситету, живописцем Олексієм Маліком у 2012 році: Леонід Багрій, Кирило Максименко, Людмила Богайчук, Леся Ведмідь, Анжела Голодецька, Наталя Карасьова, Анна Носенко та інші.
Виставка з порога справляє приємне враження, та що там: просто — враження! По-перше, ошатні роботи. По-друге, і це важливо, вони відзначені індивідуальністю стилю, дуже різняться, схожих немає. Це ознака того, що Малік-педагог не «тисне» вихованців власною аурою — адже сам-то він непересічний живописець, — але кожному допомагає розкритися в неповторності.

Кидаються, наприклад, в очі дві композиції Марини Яндоленко, складені з різнокольорового паперу: човни на річці та силует міста. У цих двох пейзажах виразно монументальне начало: лаконізм та узагальненість форм, гострота силуетів, колірна яскравість. Творчість Лесі Ведмідь мені вже доводилося відзначати на сторінках нашої газети, хоча сама Леся жодного разу не з’явилася на вернісажах: «Чи то вона дуже сором’язлива, чи то тримає інтригу, — посміхається Олексій Малік, — але, в усякому разі, уникає тусовок». А що талановита, тут ми з Маліком одностайні. У композиціях Лесі Ведмідь завжди читається світла печаль у поєднанні з тонкою іронією. Це картини-посмішки. Ось і цього разу: чарівна товстуха з птахом, — колаж виконаний з бязі, трикотажу та ситців, малюнок його дуже пластичний.

Ксенія Стеценко. «Реальність буття»
Ксенія Стеценко. «Реальність буття»

«Всередині та зовні» — це групи цвяхів, не до кінця забитих у дерев’яні бруси: капелюшки, що утворюють геометричні фігури, сяють, а під ними — згустки темряви. Так висловив природу — очевидно, нашу з вами, люди, — Андрій Ахтирський, випускник «Греківки» та одеського «худ-графа». Журналістка Ірина Вишневська — про її творчість, але літературну, наша газета теж писала, — захопилася живописом у нетривіальних техніках і теж, з подачі Маліка, виконала колаж: з квитків «Одесміськелектротрансу» (цікаво, де вона їх набрала в такій кількості), блакитних і рожевих, на яких видно відбитки підошов. Називається це: «Щастя завжди поруч».

«Посмішку дельфіна» явила світові Ольга Ярова: мальовниче, тонко нюансоване панно з найдрібніших клаптиків паперових упаковок та газет. А ще Ольга виклеює з обривків газет пресимпатичних котів і переганяє ці зображення в магнітики для холодильника.
КОЛАЖ — це коли що завгодно йде в діло! Набризки фарби, шнури, картон, м’ятий папір, тканина і навіть приторочена дротом цегла. А вітраж? Це ж теж, у своєму роді, колаж, зі скляних осколків та свинцю. А гобелен? Його ще як можна перетворити на колаж, граючи з різними фактурами. Гра грою, але ось з’являються і модерн-ікони: позолочене «Хрещення» Людмили Богайчук, Богородиця з Немовлям у композиції «Плач» Анжели Голодецької, мотив Хреста в композиції Григорія Вовка «Під знаком», набраній з дерев’яної стружки…

Ольга Разінкіна, живописець досвідчений, сформований, використала для композиції «Феєрверк» монетки і… гривневі купюри. Хотіла було, зі сміхом повідомила мені вона, сотню або двохсотню приклеїти, але ось колористично саме гривні вписалися. Цікаво, кажу їй, якби 200 гривень туди вставити, за яку ціну такий колаж можна було б загнати?..

Ірина Добровецька виступила як книжковий графік з відмінним почуттям ритму. Її композиція-стилізація «Світло не відбивається в його очах» — тонкий паперовий вишук у стилі рококо, ну, прямо бери і інсталюй у текст «Пікової дами» О.С.Пушкіна. Як потенційний ілюстратор книг і журналів проявила себе і Ксенія Стеценко в портретній композиції «Реальність буття». Відомий театральний художник Олена Леснікова виконала «Слона» з тканин з дуже дрібним малюнком — чиста східна казка, в дусі індійських та іранських мініатюр.

«НАШ «РІКІ-КОЛАЖ» задуманий всупереч звичній, накатаній «південноросійській традиції», — розповів мені Олексій Малік. — Колективних виставок у жанрі колажу в місті не було. Звісно, це експеримент. Девіз нашого творчого об’єднання — «Не боятися!». Установки, так само як і табу, заганяють художника в рамки дозволеного. А творчість передбачає гру. Гра виводить людину за її власні межі. Та й вік одного разу дасться взнаки: зрозумієш, що творчість — це вчинок. Тут, зараз, миттєво. Інакше — більше ніколи».

Олексій поділився зі мною задумом майбутнього проєкту групи «Рікі»: це буде еротика. Тобто — ню: оголена натура. Можливо, встигнуть до червня. А «Рікі-колаж» протримається на Торговій до 10 лютого.

ЯКЩО колажі хлопців з «Рікі» — картини, виконані в нетрадиційних техніках, то колажі Євгена Голубенка, і це нам не раз доводилося відзначати, це — «речі з біографією», одухотворені речі, одухотворений мотлох. Тут не з речами грають — тут речі грають. Все-таки Голубенко художник кіно. Естет з гострим, часом саркастичним, інколи й гірким, поглядом.

Леся Ведмідь. «Особливий фільм»
Леся Ведмідь. «Особливий фільм»

Але свою останню за часом експозицію Євген Голубенко подав як ліричну. Основу робіт складають ностальгічні бабусині мережива — плетені нитяні серветки. З них утворився і розцвів усміхнений сад. На підвіконнях розцвіли фантастичні квіти в горщиках, а в саду — рожевий кущ, з нитяних махрових розеток. З шматочків наскрізь проіржавілої жерсті — або залізяк, я не розбираюся, — вийшли крони осінніх дерев з рум’яними плодами-ґудзиками.

Є на виставці Голубенка у ВКО і композиції з розшарованої пробки: з неї — крони дерев, башти. Деревні стовбури виходять і з облизьких морем пористих трісок. Є тут і просто пейзажі-марини, писані фарбами. Є і «портрет» витонченого носатого грака, що дивиться в дзеркальце. Словом, це дуже добра виставка, з трохи сумною посмішкою.

…А все ж я ламала голову: але чому — колаж? Далеко не нова гра. Чому хлопців на неї потягнуло? Відповіла собі так. Ви чули цей вислів: «Кліпове мислення». Так говорять, здебільшого, про мислення творче. Це фрагментарне, розщеплене сприйняття світу, позбавлене системи, що не продукує моделей, а видає «на-гора» фікції смислів, коли глядач, поспішаючи за гарячковою зміною картинок, намагається встановити між зображеннями логічний зв’язок, якого насправді немає і бути не може. Кліп — спекуляція і маніпуляція. Кліп — прояв старого доброго кічу. Але він знаменує і тривожну тенденцію: лавиноподібне множення інформації при руйнуванні взаємозв’язків. Людина щодня і нерозбірливо поглинає «інфу», але відвикає її обробляти, бо ніколи. Зрештою — втрачає себе. Хто я, власне, такий, якщо все і вся — безглуздо?

Чи не означає тяга до колажу — спробу набуття цілісності? З хаосу — наново зібрати космос…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса