Як моряк, Новий рік я зустрічав більше в морі, ніж на березі. Про одну таку зустріч і хочу розповісти.

Було це в Індійському океані. Йшли ми на «Аркадії Гайдарі» з Калькутти з вантажем чаю на Одесу. Напередодні Нового 1980 року, 31 грудня, буфетниця та днювальна накривали для екіпажу в їдальні команди святкові столи, а учасники художньої самодіяльності готували сцену для новорічного концерту.
Ялинки у нас не було. Її заміняла молоденька пальма, подарована нам перед відходом з Калькутти вантажовідправником, літнім індусом. Разом з пальмою він привіз новорічні подарунки, вручивши кожному члену екіпажу по великій пачці ароматного індійського чаю.
Ялинкових прикрас у нас не було, і пальму прикрасили різнокольоровими стрічками, розклали біля її підніжжя жмутки вати, що імітували сніг. А Діда Мороза намалювали на шматку картону і поставили під пальмою.
В очікуванні концерту народ юрмився в коридорі, курив, коли всіх покликав гучний голос другого штурмана Юри Черненка, який виступав у ролі конферансьє:
— Ходімо, товариші, ходімо. Орлов виступатиме, клас!
У коридорі залишився тільки боцман, який курив одну цигарку за одною. Він не терпів матроса Орлова і не поспішав іти дивитися його виступ. А не терпів боцман Орлова тому, що той носив довге волосся, купував «стиляжні» сорочки і вчився заочно на історичному факультеті Одеського університету.
— Всі люди як люди, — бурчав боцман. — На штурманів, на механіків вчаться. А цей — історик! Та я йому без того університету тищу історій розповім!
Боцман доручав Орлову найбрудніші роботи. Він навіть радів, коли прибігала кухарка і скаржилася, що на камбузі забився шпигат і потрібно його терміново прочистити. Тоді по судновому гучномовцю лунало: «Орлов»! І Орлов біг до боцмана, чудово знаючи, навіщо його кличуть.
Дивувало боцмана і те, що Орлов охоче брався за будь-яку доручену справу, і, працюючи, співав. Такий вже у хлопця був характер. І ще — він грав на акордеоні, чудово читав вірші і завжди займав команду чимось веселим та цікавим.
— Артист! — бурчав боцман і підшукував Орлову чергову брудну роботу.
Орлов наче не помічав боцманських причіпок, і якщо матроси між собою засуджували боцмана, обривав їх:
— Нас не ганяти — запустимо судно, як комунальну кухню. Павутина на щоглах висітиме!
У програмі новорічного концерту була корида. Тореадором виступав Орлов, а «биком» електрик Вєдєрніков. Під оплески залу обоє вибігли на сцену.
Махаючи червоною ганчіркою, Орлов носився навколо електрика, який бодався прикріпленими до голови рогами і брикав ногою, не забуваючи при цьому махати прив’язаним ззаду хвостом. Зал ревів від захвату. А Орлов, майстерно виконуючи прийоми тореадора, переможно грав на губній гармошці марш з опери «Кармен».
Судно почало хитати. На сцені качку не помічали, але глядачам, що сиділи в залі, потрібно було ширше розставляти ноги, щоб утримуватися на стільцях.
У дверях з’явився боцман. Не дивлячись на сцену, він протиснувся до капітана і щось йому сказав.
Капітан встав:
— Товариші, на кормі зірвало бочки з олією. Вони катаються по палубі і можуть пробити борт!
Всі засували стільцями, вибігаючи з їдальні. Хитувало сильніше і сильніше, і бочки котилися по палубі, залишаючи на ній масляні сліди. При крені судна вони з гуркотом вдарялися об борт.
За командою боцмана матроси принесли кілька кінців, але качка заважала заарканити бочки, які загрожували віддавити ноги тим, хто намагався їх зловити. На кормі з’явився Орлов. Червона ганчірка була заткнута за пояс, а в руках він тримав дошку. При черговому крені одна з бочок понеслася прямо на нього. Але він відскочив убік, витягнув перед собою дошку, і бочка, «спіткнувшись» об дошку, зупинилася.
— Тягніть дошки! — закричав боцман.
А Орлов вже ставив спійману бочку вертикально, «на попа».
Коли бочки були спіймані, зв’язані і встановлені на місце, всі повернулися до їдальні продовжувати дивитися новорічний концерт. Разом з усіма увійшов до їдальні і боцман. Пробравшись у перший ряд, він тихенько сів на стілець…