чт, 19 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Голод не був чимось абсолютно новим для радянських людей. За останнє століття наша країна пережила три страшних голоди: у 20-ті, 30-ті та 40-ві роки. Найстрашнішим з них був на початку 30-х років.

Чому в «житниці Європи» сотнями тисяч вмирали наші співгромадяни в той час, як вирощене в Україні зерно в надлишку йшло на експорт? Чому в країні, яка на весь світ славиться своїми чорноземами, траював канібалізм у селах? Чому західний світ донедавна так мало знав про Голодомор в одній з урожайних країн світу? Відповісти на ці питання треба хоча б тому, що історію потрібно знати, щоб не допустити жахливих помилок у майбутньому і не замовчувати те, що сталося.

Голодомор, що тривав з квітня 1932 року по листопад 1933 року, саме за ці сімнадцять місяців забрав від 7 до 10 мільйонів життів українців, чверть з них — діти до десяти років. Цвіт нації, трудівники-селяни, які знали і вміли вести сільське господарство, забезпечували свою сім’ю, а заразом і нову державу, у страшному сні не могли уявити, що їм принесе радянська влада. Втихомирити народ і ліквідувати генофонд — таким було розпорядження правлячої верхівки, і спосіб для цього був обраний найбільш нелюдський.

Опір більшовицькому режиму після поразки національно-визвольного руху українців у 1917—1921 рр., і навіть на самому початку 30-х років у ході насильницької колективізації на селі, був наймасовішим у СРСР. Він був головною проблемою для Сталіна. Неколективізоване село, як бастіон опору владі та найбільша соціальна база боротьби за незалежність, вважалося московською владою найбільш небезпечним і загрозливим для самого її існування. Українські селяни були головним ресурсом антибільшовицьких повстань, що прокотилися в першій половині 1920-х років.

Сталін постійно наголошував на важливості «українського питання». Так, 11 серпня 1932 р. у листі до Лазаря Кагановича він писав: «Найголовніше зараз — Україна… якщо не візьмемося зараз за Україну, Україну можемо втратити». У 1931 році Україна здала менше хліба, ніж у 1930-му. І тоді спеціальною постановою ЦК ВКП(б) січень 32-го року оголосили бойовим ударним місяцем закінчення хлібозаготівель.

Вже у 1931 році в Україні померло близько 150 тисяч осіб. На 1932 р. саме Україна була визначена найбільшим постачальником зерна, 5881 тис. тонн.

6 грудня 1932 р. РНК УРСР та ЦК КП(б)У ухвалили постанову «Про занесення на «чорну дошку» сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі». Постанова стосувалася кількох сіл Дніпропетровської, Харківської та Одеської областей. Невиконання колосального плану хлібозаготівель Одеською областю тягло за собою як репресивний захід скорочення хлібного пайка місту.

Голод був викликаний не тільки реквізицією зерна. Конфісковували всі види продовольства — картоплю, птицю, м’ясо, овочі та фрукти. Селянам не залишали нічого. Згідно з результатами дослідження, проведеного Інститутом демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України, від голоду в 1932 році в Одеській області померло 40,3 тис. осіб, а в 1933 — 120,6 тис. осіб. Таким чином, смертність у 1932 році склала 21,4% на 1000 осіб, а в 1933 році — 46,7% на 1000 осіб.

Канібалізм став звичайним явищем. Тільки в Одеській області навесні та влітку 1933 року в донесеннях ОДПУ повідомлялося про 420 випадків, коли батьки їли померлих від голоду дітей і коли голодуюча сім’я вбивала найслабшого, найчастіше дитину, і їла його. У звіті ж секретно-політичного відділу ОДПУ, який стосувався кінця 1931-го — початку 1932-го, констатувалося: «У ряді населених пунктів (Київської, Одеської та Вінницької областей) УРСР спостерігаються продскладнощі та випадки голодування колгоспних сімейств». У тогочасних офіційних документах немає згадок про голод. Натомість використовуються евфемізми «продскладнощі» та «голодування».

Голод був не тільки в селах, але й у самій Одесі. Починаючи з весни 1929 року, місто все сильніше відчувало нестачу продуктів та предметів першої необхідності. Плоди суцільної колективізації яскраво позначилися вже у 1930 році, а до кінця 1931 року двокілограмова буханка чорного хліба коштувала на «Привозі» 40—50 карбованців. Найпохмурішим місцем тодішньої Одеси була площа Червоної Армії (Соборка). Туди сходилися втікачі-колгоспники в надії випросити хліб. Багато хто так знесилів, що вмирав, ледь відкусивши шматочок. Але частіше їм нічого не діставалося — городяни проходили повз, бо самі нічого не їли.
Влаштуватися ж на роботу безпаспортний селянин не міг. Перед смертю селяни пухли, божеволіли і обдирали на деревах кору. Трупи вивозили за місто. З голоду Одеса жила ще довго, від повного вимирання рятувало море і риболовля. У вільному продажі хліб з’явився влітку 1934 року, а картки скасували лише з 1935 року. Гострою проблемою були безпритульні діти, яких голодуючі колгоспники привозили до міста і залишали на вокзалі, біля лікарень або просто на вулиці. Щоб хоч якось зменшити безпритульність, був ухвалений закон про заборону вивезення дітей із сіл.
За даними дослідників, демографічні наслідки Голодомору вельми відчутні й донині: якби не голод 30-х років, чисельність населення в Україні зараз була б більшою на чотири мільйони осіб. На думку професора С. Кульчицького, голодомор в Україні є однією з двох різновидів геноциду, яку можна визначити як «терор голодом». Метою було «часткове знищення українського народу з тим, щоб залякати інших». Жертвами штучного голоду 30-х років, на думку вченого, стали 3,5 млн. українців. Ще один мільйон людей загинув у Росії, насамперед на заселеній українцями Кубані.
Масовий голод 1932—1933 років на Україні, в Молдавії та інших республіках колишнього Радянського Союзу став закономірним результатом державної політики, в якій людина не була пріоритетом. У багатьох колишніх союзних республіках, нині незалежних державах, надано історичну оцінку цьому та іншим голодоморам радянського періоду, вони визнані злочинами проти людства. Двадцять країн визнали голод в Україні геноцидом українського народу. У Росії ж питання про юридичну відповідальність сталінського режиму за загибель населення в мирний час через злочинну некомпетентність та системне нехтування правом людини на життя навіть не ставилося.
З кожним роком правда про Голодомор на Україні все більше поширюється серед української та світової спільноти. Сьогодні не викликає сумніву, що 85 років тому сталінський режим скоїв жорстокий злочин проти української нації, внаслідок якого мільйони українських селян були виморені штучно організованим голодом. Дуже важливо, щоб правду про трагедію знали не тільки ми, але й у всьому світі, як нинішні, так і прийдешні покоління.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса