Сьогодні, 26 жовтня, виповнюється 95 років нашому дорогому товаришу, побратиму та другові Олексію Івановичу Салію
Він народився в 1922 році в селищі Мілове Ворошиловградської області (нині — Луганська). Армійську службу червонофлотець Олексій Салій розпочав з початком війни, служити довелося у військах ППО Чорноморського флоту, з перших днів війни брав участь у боях у складі 62-го зенітного артилерійського полку.
З 1945-го по 1952 рік служив у військово-морській комендатурі водного району та порту Поті спочатку на посаді головного старшини, потім офіцером.
Особливий період біографії ювіляра становить його служба в лінійних органах військових сполучень (ВОСО) на Сахалінському морському басейні в портах Холмськ, Корсаков, Красногорськ, Вуглегірськ, Шахтарськ, Поронайськ, Олександрівськ-на-Сахаліні, Охотськ. У 50—60-х рр. служив в управлінні пересування військ на Чорноморсько-Азовському басейні на посаді старшого помічника начальника другого мобілізаційно-технічного відділення по портах (морських, річкових та рибних). Багато років обирався секретарем парторганізації управління.
На цивільній службі перший час був начальником відділу кадрів центру побутових послуг «Ремпобуттехніка», а потім, після відкриття у 1970 р. в Одесі відділу Державного океанографічного інституту ДЕРЖОКЕАНІНСТ (нині НДІ УкрНЦЕМ), понад тридцять років керував у ньому відділом кадрів. У 70-ті роки О. І. Салій виконав величезну роботу з комплектування суднових екіпажів науково-дослідних суден (НДС) капітанами та іншими кваліфікованими кадрами плавскладу, неодноразово виїжджав на прийомку до Фінляндії та Ленінграда. Нагадаємо, що в Одесі було вісім таких суден — «Георгій Ушаков», «Хвиля», «Віктор Бугаєв», «Мусон», «Пасат», «Яків Гаккель», «Ернст Кренкель», «Володимир Паршин». Вони проводили глибокі морські та екологічні дослідження, отримуючи безцінні наукові матеріали в експедиціях у Світовому океані від Ньюфаундлендської банки до Південної Антарктики. Коли пішло списання НДС та перетворення їх на комерційні човники, Олексій Іванович написав заяву про звільнення… Завершив свою трудову діяльність ювіляр у АГЧ санаторію «Молдова» кілька років тому.
Олексій Іванович завжди був прикладом добропорядного сім’янина та надійного товариша. Ще зі служби в Потійській ВМК його пов’язувала міцна дружба з Миколою Никаноровичем Покладом, який пізніше став в Одесі керуючим контори В/О «Союззовніштранс». Усе життя Олексій Іванович прожив з дружиною, Вірою Іванівною, з якою познайомився в молоді роки на вузлі зв’язку Потійської ВМБ. На жаль, кілька років тому вона пішла з життя. Разом із дружиною вони виростили гідних сина та доньку. Ще є улюблені зять Микола, онука Іра, двоє правнуків.
За виявлені в боях мужність, відвагу та безстрашність, бездоганну службу та доблесну працю в мирний час Олексій Іванович нагороджений орденами та медалями.
Понад сорок п’ять останніх років Олексій Іванович бере участь у ветеранському русі. Він входив до Об’єднаної ради ветеранів ВМФ у м. Одесі, у її складі був незмінним головою секції ветеранів органів ВОСО — учасників бойових дій. Завдяки його ентузіазму та наполегливості були зібрані спогади учасників славних подій, створено музей служби ВОСО, побачило світ збірка «Військові сполучення на морі: сторінки історії».
Багатий службовий та життєвий досвід Олексія Івановича — чудовий приклад для наслідування. У повсякденній діяльності він дозволяє нам чесно та сумлінно виконувати свій службовий обов’язок, кожному на своєму місці. Він вносить у роботу такі необхідні в наш непростий час риси патріотизму та любові до життя, вірності тій справі, якою ми займаємося.
Товариші, друзі та побратими від усієї душі сьогодні вітають Олексія Івановича зі славним ювілеєм.
