Свій звіт про чергове чергування на «гарячій лінії» почну з найважливішої для нас, «вечірківців», теми. Ніна, яка зателефонувала з селища Котовського, недоумевала: «Пішла оформляти передплату на «Вечірню Одесу», читачем якої є вже багато років. Раніше одразу підписувалася на рік, тепер зважаючи на фінансові труднощі — тільки четверговий випуск і на пів року. Заповнила, як годиться, бланк, приготувала 120 гривень, а на пошті мені кажуть: «Мало, тепер потрібно платити 144 гривні. Як же так? Адже у вас у газеті написано, що вартість передплати не змінилася».

Відповідаємо. Хоча передплатну кампанію «Укрпошта» оголосила 15 вересня, ми не поспішали давати нові ціни. З тієї причини, що не були впевнені в готовності поштових відділень оформляти передплату на періодичні видання на 2018 рік. Тому нові передплатні ціни почали публікувати з номера за 26 вересня. Що ж до вартості, то, на жаль, вона передбачувано зросла. Все дорожчає — і це відбивається на ціні газети. Але, повірте, ми доклали всіх зусиль для того, щоб передплатні ціни залишалися доступними.

Питання дороговизни життя взагалі глобальне. Ну, а для того, щоб привести територію до ладу, потрібні рішення парламенту чи укази уряду? Любов Дмитрівна Шпак, яка проживає на вулиці Отамана Головатого, вважає інакше: «Три роки тому ремонтували трамвайні колії. І три роки на зупинках «1-й Заливний провулок», «2-й Заливний», «ЗОР» неможливо нормально ні увійти, ні вийти з трамвая — ями, вибоїни. Скільки можна терпіти таке знущання?»

У Сергія Володимировича свої проблеми: «Поруч із ринком «Південний» розташована школа № 55. Не знаю, з якої причини шкільну територію зараз огорожують, зокрема й стадіон, де фізкультурою займаються мешканці найближчих будинків. Виходить, що тепер нам вхід на стадіон заказаний? Та й «апетити» цього навчального закладу, на мій погляд, завищені. Таке враження, що споруджуваний паркан відторгає не один зайвий метр».

«Нічого подібного», — заперечують у школі. Секретар Людмила Валеріївна Комачевська пояснила, що роботи проводяться точно в межах плану школи та її території. А огорожа зводиться на прохання батьків. Місто пішло назустріч і виділило кошти. Тож жодного криміналу немає.

Це добре, звісно, що немає. Але погодьтеся, зрозуміти Сергія Володимировича теж можна. Ми весь час говоримо про велику роль фізичної культури в житті людини і самі ж обмежуємо можливість нею (фізкультурою) займатися. Хочеться сподіватися, що сторони знайдуть компроміс, і любителі спорту не постраждають.

«Як настрій? — поцікавилася наша постійна співрозмовниця Надія Петрівна. — Не втомилися? Хочете розвіятися? Хочете, почитаю свої вірші? У країні такий бардак, нічого від наших розмов не змінюється. Який сенс витрачати час на марні скарги на життя? То як щодо віршів?» І 82-річна читачка, яка не втрачає оптимізму та почуття гумору, познайомила мене зі своєю творчістю. Не можу судити про рівень її творів, але відчувається: написано щиро, від душі. Здоров’я вам, Надіє Петрівно, тримайтеся!

Полковник у відставці, ветеран Великої Вітчизняної війни, інвалід війни 1-ї групи Іван Миколайович Попов вирішив коротко розповісти про роботу дружного колективу неврологічного відділення військово-медичного госпіталю. «За станом здоров’я я перебував там десять днів у серпні. Відділення очолює полковник медичної служби, заслужений лікар України, кандидат медичних наук Тещук Віктор Йосипович. Щоранку починається з обходу. У відділенні, де я перебував, кожному хворому ставлять крапельницю. Це важлива процедура. Скажу про себе: після отримання крапельниці відчуваю приплив бадьорості, знижується тиск, покращується настрій. Аналогічні відгуки я чув і від інших хворих. Після того, як поскаржився лікуючому лікарю на ранкове запаморочення, мені було зроблено комп’ютерне дослідження голови. Суворо за розкладом організовано харчування. Крім того, між обідом та вечерею подається молоко.

Хочу подякувати за турботу співробітників неврологічного відділення — ординатора Н. В. Добренка, Н. А. Ведмедя, старшу медсестру Л. А. Ярован, лікаря-інтерна Ю. О. Паровіну, медсестер Т. В. Ярчук, Т. І. Оніщук, Л. В. Соломатіну, І. В. Бечаскову, молодших медсестер з догляду за хворими О. А. Кравець, І. Т. Ленську, С. В. Боровську, К. І. Хлібопашенко. Бажаю їм здоров’я та благополуччя в житті».

Довелося під час чергування почути добрі слова і на адресу «Вечірки». Чудово пам’ятаю, як у березні до газети звернувся В’ячеслав Миколайович Доля. Його син проживає в Німеччині, а рахунки за комунальні послуги приходили на двох осіб. І ось, 18 липня син знятий з обліку, і тепер вартість «комуналки» розраховується на одну особу. В’ячеслав Миколайович дякує за допомогу «Вечірці» та працівникам розташованого в будівлі Київської райадміністрації відділення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, куди він звернувся зі своєю проблемою.

Тож все-таки недарма ми свій хліб їмо. А тому закликаємо: читайте «Вечірку», передплачуйте її. Адже газета, як висловився одного разу американський видавець Філіп Грем, «перший чорновик історії».

У понеділок, 2 жовтня, на «гарячому телефоні» «Вечірньої Одеси» 64-59-32 з 10.00 до 12.00 чергує заступник редактора Дора Миколаївна ДУКОВА.