Літо. Полудень. Спека. Тролейбусна зупинка. Тролейбуса немає хвилин п’ятнадцять. Зібрався народ. Дівчинка років 5—6 ниє, вередує. Мати дістає із сумки велику цукерку і дає доньці. Дівчинка розгортає цукерку, кидає яскраву обгортку на асфальт і заспокоюється. Минає кілька хвилин. Зі стільця піднімається старенька і, спираючись на паличку, підходить, мовчки піднімає цукеркову обгортку і кидає в урну. Повертається до стільця, але її місце вже зайняте огрядною дамою в квітчастому сарафані. Дама сидить, старенька стоїть, дівчинка дожовує цукерку.
Хлопець, що стояв неподалік, говорить своїй супутниці: «Коли я був в Естонії, водій екскурсійного автобуса на зупинці вийшов, підняв порожню пляшку, що валялася, і викинув в урну. Ми всі так вразилися!».











