ср, 18 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Минулого тижня наш колектив разом із друзями газети відзначив сумну дату — 20 років від дня загибелі засновника «Вечірньої Одеси» Бориса Федоровича Дерев’янка. Двадцять років його немає з нами, з одеситами. Але нестримне прагнення до справедливості, правди, турбота про співгромадян, безстрашність у боротьбі з тупістю, байдужістю, безсердечністю — все те, чому був вірний наш перший редактор, як і раніше, є відмінною рисою «Вечірки». Адже слушно вважається, що минуле, яке зберігається в пам’яті, є частиною сьогодення. Про це йшла розмова з читачами під час чергування на «гарячій лінії».

«Дякую за пам’ять про Бориса Федоровича, як бачу його фотографію в газеті, так серце щемить, — зізнається Ольга Іванівна Бикова. — Дякую, що продовжуєте справу, якій присвятив життя Дерев’янко. Один із тих, кого відкрив свого часу редактор «Вечірньої Одеси», — Аркадій Йосипович Хасін. Завжди із задоволенням читаю його публікації. Мрію поспілкуватися з ним напряму. Якщо вдасться організувати зустріч із читачами, мені б дуже хотілося на ній бути присутньою. А питання в мене до нього такі: як вдалося зберегти доброту і добре ставлення до людей, що йому допомагає в житті, яким є його життєве кредо?»

Шановна Ольго Іванівно! Ми, звичайно ж, не забудемо запросити вас на зустріч, якщо вона відбудеться. Але для цього необхідно зібрати певну кількість учасників. Тож агітуйте своїх друзів — нехай телефонують і роблять заявки. Не сумніваюся, що спілкування з Аркадієм Йосиповичем буде цікавим і повчальним.
«Боєць! Лицар! — це з монологу Анатолія Івановича Круглова. — Іноді Борис Федорович нагадував мені Дон Кіхота — настільки безрозсудною часом здавалася мені його відчайдушна боротьба з партійно-адміністративною машиною. Цікаво ось що: адже він, будучи керівником друкованого органу міськкому партії, сам був частиною цієї машини, але зумів піднятися вище вузькопартійних інтересів і безстрашно вплутувався в бійку без особливої надії на успіх. Тому що совість для нього була важливішою за догми, якими його, як і всіх інших жителів СРСР, годували з дитинства».
Хочу лише доповнити Анатолія Івановича: на відміну від Дон Кіхота, Дерев’янко бився не з вітряками, а з конкретними чиновниками, які мали могутній адміністративний ресурс. І, знову ж таки, на відміну від безсмертного героя Сервантеса, він не один і не двічі виходив зі сутички переможцем.
Іван Федорович Бадаєв, за його словами, був і залишається активним читачем «Вечірньої Одеси». «Згадуючи Бориса Федоровича, я хочу ось що відзначити: він постійно говорив про внутрішні проблеми міста та його мешканців. Сьогодні кількість цих проблем не зменшилася, а, навпаки, збільшилася. У зв’язку з цим мені незрозумілі публікації Георгія Пилипенка. Кому потрібен цей його «безвіз»? Зовсім інша річ — матеріали Валентини Василівни Онькової, Марії Іванівни Стерненко: від них — конкретна користь».
Не можу погодитися з вами, Іване Федоровичу. Безперечно, на смак і колір товаришів немає, і ви маєте повне право на свою думку. Але таке ж право є і в інших читачів, і багатьом із них творчі замальовки Г. Пилипенка подобаються. А за оцінку роботи наших співробітників — дякую.
Про пам’ять йшлася і під час розмови з інвалідом 1-ї групи Григорієм Дмитровичем Балановським. «Цього року виповнюється 75 років Сталінградській битві, — нагадав мені співрозмовник. — Я сам учасник цієї грандіозної битви, мало нас уже залишилося. Добре б відзначити в газеті таку знаменну дату». По ходу розмови з Григорієм Дмитровичем ми домовилися, що він напише і надішле нам свої спогади, а газета їх обов’язково опублікує, як і інші матеріали, присвячені Сталінградській битві.
Пам’ять — це не тільки пафосні дати. «Колись мені дуже допомогла Єфросинія Михайлівна Пресікарь, — продовжує Г. Д. Балановський. — 23 серпня їй виповнюється 100 років. Привітайте її, будь ласка, від мого імені». Із задоволенням передаємо ваші привітання і самі до них приєднуємося.
Надія Іллівна Запорожець, яка зателефонувала на «гарячий телефон», почала розмову так: «Я багаторічний передплатник НАШОЇ газети», зробивши акцент на слові «нашої». «Прочитала я про те, що пляжі даного нам Богом Чорного моря страждають від водоростей. Днями побувала в Аркадії і переконалася: все правда. Якісь хлопчики на скутері три дні збирали траву і вивозили її за пірс. І що? Незабаром хвилі принесли водорості назад. Як тут не згадати роки молодості, коли вода була прозорою, в ноги тикалися зграйки мальків, а краби лякали малечу, — справжня морська ідилія. Невже все це безповоротно втрачено? Невже незрозуміло, що необхідно вживати глобальних рішень щодо охорони нашого моря? І жоден скутер тут не допоможе».
Ну і, звичайно, не оминула нас тема тарифів. Г. Д. Балановський, про якого йшлося вище, дивується: «Я інженер. І для мене очевидно, що жодних економічних розрахунків при підвищенні тарифів за послуги ЖКГ не проводилося. Цифри взяті зі стелі. Це неправильно, і взагалі, перш ніж переглядати тарифи, необхідно їх обговорювати».
Про те ж міркує Віктор Миколайович з вул. Вільямса: «Оплата за СДПТ зросла в 3,5 рази! При цьому послуг ніхто не надає. Наприклад, у пекельну спеку наш двір жодного разу не поливався, одна надія на дощ. І за це ми повинні платити? Колись я у «Вечірці» прочитав, що мешканці мають право відмовитися від деяких так званих послуг. Чи збереглося це положення, і що для цього треба зробити?» Якщо у вашому будинку, Вікторе Миколайовичу, організовано ОСББ, то все просто: необхідне рішення загальних зборів членів об’єднання. Якщо ні — все набагато складніше. Що можна порадити? «Вечірня Одеса» планує розмову про взаємовідносини мешканців та керуючих компаній. Слідкуйте за газетою, беріть участь в обговоренні нагальних проблем, ставте конкретні запитання. Можливо, вдасться отримати відповіді і хоч якоюсь мірою вирішити наболілі проблеми.

У понеділок, 21 серпня, на «гарячому телефоні» «Вечірньої Одеси» 64-97-45 з 10.00 до 12.00 чергує Валентина Василівна Онькова.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса