ср, 18 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

«Ми — щасливі музиканти…»

А я — щасливиця, яка потрапила на їхній концерт у Кафедральній кірсі Святого Апостола Павла, на програму тріо «Pracht-Ensemble»: Андрій Прахт (клавесин, лекторій), Олена Ріхтер (сопрано), Ірина Лук’янчук (мандоліна).

СОЛІСТКУ цього «Ансамблю старовинної музики» (вони себе ще й так називають) мені доводилося чути у збірних концертах у Кірсі ж — і відзначати про себе, що ця виконавиця глибоко проникається тим, що вона співає. А співає вона речі змісту, переважно, релігійного: твори авторів епох Відродження та бароко. Тут мало вокальних даних — потрібен відповідний душевний настрій, даний від природи. Є блискучі оперні співачки, але вони часто за натурою люди світські, ну, або формально прихильні до церковних обрядів, раз вже такий тренд у нас виник. А музика Ренесансу та бароко вимагає, як правило, відкинути мирські пристрасті.

При цьому самим творам бароко притаманна розпечена пристрасність. Але особлива. Напруга емоцій, витонченість почуттів; урочистий пафос; найсильніший еротичний початок (особливо у
А. Вівальді), але, як висловлюються послідовники батюшки Фройда, сублімоване — піддане возгонці: енергія, перетворена на пристрасну жагу нездійсненного, спрямована до Царства Небесного. Так, мабуть, любили Бога великі містики та поети пізнього Відродження — Тереса Авільська та Хуан де ла Крус…
…Щодо нашої вокалістки-одеситки Олени Ріхтер, то саме цей пласт музичної спадщини людства був їй найближчий з дитинства. І добре вдався. М’який тембр голосу, його гнучкість, польотність, багатство фарб, вільне дихання — все це продемонстровано Оленою в концерті. Канцону-молитву «О, прекрасна Маріє» співачка почала сидячи в першому ряду крісел спиною до публіки — це, зауважу, був ризикований прийом при зіпсованій акустиці Кірхи, де звук сильно «фонить», але як же вражаюче прозвучало!..
Люди потім підходили до Олени, дякували, відзначали її адекватність обраному репертуару, стильову та душевну, її артистизм. Виконала вона того вечора твори Дж. Каччіні, О. Ґіббонса, Т. Кемпіона, Д. Манцоло, А. Кальдари, Г. Генделя. І всі їхні крещендо, гліссандо та декрещендо, особливо довгі періоди згасаючого звуку, — виконувалися Оленою Ріхтер настільки віртуозно, що хотілося зойкнути від захвату. Це все — у гулкому просторі церкви без мікрофона.
«Музикою драйву, енергією на межі людських можливостей» назвав у супровідних поясненнях публіці музику бароко Андрій Прахт, клавесиніст і кандидат мистецтвознавства. «Ця музика, — зазначив він, — легко слухається, але її важко грати». «Складніших творів, мабуть, немає в музичній літературі, — розвинула потім цю тему в бесіді зі мною Олена Ріхтер. — В епоху бароко вокаліст не сприймався композиторами як жива істота, що потребує турботи про голос і дихання: підхід до співака був суто інструментальний».
Олена — дитя оперних лаштунків: її батько, учень Київської консерваторії, знаменитої басової школи І. С. Паторжинського, був у 60-х роках одним із провідних солістів Одеського театру опери та балету: народний артист України Анатолій Ріхтер. Мама, Нінель Сочієнкова-Рихтер, теж випускниця Київської консерваторії, була доцентом Одеської консерваторії і співала в Одеській опері; у мами Олена і вчилася…
«ЦЕ ФІРМА?» — розгублено запитала я Андрія Прахта перед концертом, побачивши на клавесині напис «Pracht» (до речі, в перекладі з німецької — «розкіш»). Ну, мало що. «Це інтрига», — посміхнувся у відповідь музикант. Виявилося: клавесин виготовив він сам, своїми руками.
«У мене їх вісім», — повідомив він мені після. Фабричних. «Тоді навіщо вам ще й цей?». «Втомився тягати концертні клавесині на гастролях. Знаєте, скільки в них ваги? До 300 кілограмів». «Андрій у нашому ансамблі і водій, і налаштовувач, і вантажник», — розповіла мені Олена Ріхтер. Тому що «Ансамбль старовинної музики» веде кочове життя, належне трубадурам і менестрелям епохи Відродження: гастрольні тури Андрій Прахт організовує сам. Ансамбль об’їздив усю Україну, досхочу наївшись ненав’язливого сервісу міст і доріг. Але головне — скрізь їх радісно приймають!
Запам’ятався нинішній весняний виступ у Тбілісі, в Міністерстві культури Грузії, у присутності послів та німецької діаспори, у супроводі тбіліського Оркестру барокової музики та за його сприяння. Тепер одеситів чекають там у жовтні.
«Ансамбль старовинної музики» перебуває у штаті одеського муніципального Театру духової музики
ім. А. Саліка. Ще наших менестрелів підтримують Товариство німців України та Одеське обласне німецьке національно-культурне товариство «Відергерурт» («Відродження»).
…Творчий тандем з Андрієм Прахтом вокалістка Олена Ріхтер вважає доленосним: «Він музикант найвищого класу і найглибшої ерудиції». Більше того — потомствений майстер з виготовлення музичних інструментів. По лінії діда там — скрипкові майстри: прапрадід Євстрат Прахт, прадід Микола Прахт. Останній був дуже знаменитий. Жили вони в німецькому поселенні в нинішньому Фрунзівському районі.
Одеську музичну академію Андрій Прахт закінчив по класу композиції у професора Кармелли Цепколенко (нагадаю: «мама» авангардного фестивалю «Два дні та дві ночі нової музики»). Потім — Краківська академія музики ім. Ф. Шопена та Санкт-Петербурзький державний університет ім. М. Ломоносова, в якому Андрій захистив дисертацію «Клавесин у ХХ столітті: пошук естетичної парадигми», під керівництвом іменитих мистецтвознавців, професорів І. Розанова та А. Мілки.
«МОЛОДША» з тріо — стильна Ірина Лук’янчук, яка грає з вишукано чіткою фразировкою на мандоліні. З просвітницького конферансу Андрія Прахта я дізналася, що мандоліна — це «лютня-сопрано». Ірина — педагог ОНМА ім. А. Нежданової по класу домри. Нашу ж музакадемію і закінчила, в класі професора Олександра Олійника. Пройшла слухання на майстер-класах школи «Ґіокозо» в Австрії. Мандоліна — пристрасть Ірини ще з музичного училища.
У концерті Ірина Лук’янчук, у дуеті з Андрієм Прахтом, виконала старовинні (І. С. Баха, А. Вівальді, К. Аррігоні) та сучасні (В. Бірдемандер, Т. Бедетті) п’єси. Вона грає партії мандоліни в одеській Опері — серенаду в «Дон-Жуані» В. А. Моцарта та в оркестрі Гобарта Ерла — «Римські свята» О. Респіґі. «Мрію відкрити клас мандоліни в нашій музичній академії, — говорить Ірина. — Адже в Україні сьогодні немає навчальних програм для освоєння цього інструменту. А я вже написала програму».
…І я не здивувалася, випадково дізнавшись, що Ірина Лук’янчук захоплюється також театром: бере участь у постановках одеського театру-студії Марії Кругленко. Менестрелям і сам Бог велів: вони — «скоморохи Господні»!..
«Ансамблю старовинної музики» всього три роки. Їх запрошують цього року до Польщі, Німеччини, Румунії… але не будемо «заговорювати дорогу» — будемо стежити за ними в дорозі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса