«Коли у 1992 році весь світ завмер в очікуванні Олімпійських ігор, саме Барселона — столиця Каталонії — взяла на себе відповідальність за якісну підготовку та здійснення цієї небувалої історичної події міжнародного значення. І гідно впоралася! А Іспанія вкотре урочисто в’їхала в історію завдяки таланту, працьовитості та мужності каталонського народу! Віва Каталунья!».

Це приблизний переказ палкої промови Жорді Пужоля, тодішнього президента автономної області Каталонія у складі іспанської держави.

В автономії переконані, що Каталонія означає більше, ніж просто область, Барселона більше, ніж просто місто, а футбольна команда «Барса» більше, ніж просто команда, тому що футбол більше, ніж просто гра.

Каталонія — найбагатша область Іспанії. Тут зосереджені найбільші підприємства, флот і банки. Головна причина успіху — географічне положення. Південь Іспанії забезпечує північ країни сировиною. Саме там вигідно виробляти готову продукцію, оскільки на північ примикають основні транспортні та експортні артерії. Це причина об’єктивна. Є причина і суб’єктивна, що сягає вглиб історії.

У Каталонії споконвіку жили хоробрі, працьовиті, мужні люди. Вони завжди боролися за свою свободу незалежно від співвідношення сил. Коли в XV столітті іспанська католицька королева Ізабелла вирішила вигнати з країни всіх іновірців (мусульман і юдеїв), то маври побігли на південь, у бік Тунісу та Марокко, а багато юдеїв — на північ. Частина з них осіла в Каталонії та вступила в шлюби з місцевими жителями. Пам’ятаючи про небезпеку, євреї в шлюбі брали каталонське прізвище, а їхні діти вже були каталонцями. Таким чином, у Каталонії відбулося генетичне злиття відчайдушної рішучості та фінансової мудрості.

Якщо в Андалузії хлопчики мріють стати тореадорами, то в Каталонії — банкірами. Знамените фламенко в Барселоні не в моді. Тут танцюють народний танець «сардана». Щось на кшталт великого і дружного хороводу, в якому всі міцно тримаються один за одного і відчувають почуття ліктя. Кажуть, що в це коло легко зайти, але важко вийти.

У Каталонії не люблять згадувати каудильо Франко. У період громадянської війни в Барселоні головували анархісти. Вони не визнавали ні франкістів, ні комуністів. Тому їм дісталося і від тих, і від інших. За Франко Каталонія не мала автономії, а каталонська мова не мала статусу. Сьогодні автономна область має свій гімн, прапор, уряд і мову. Сучасні каталонці не говорять про себе: «ми кращі», «ми розумніші». Вони говорять: «Ми інші».
На набережній Барселони стоїть пам’ятник Христофору Колумбу. Саме сюди він привів каравелу «Санта Марія» після відкриття шляху до Вест-Індії, яка згодом виявилася Америкою.
Також Каталонія по праву пишається іншими своїми власними знаменитостями, і серед них Антоніо Гауді та Сальвадор Далі. Обидва були не від світу цього і обидва були геніями. У Фігейросі мені пощастило познайомитися з племінником Далі, і він розповів деякі подробиці про історію низки картин. Заслуговує на увагу історія картини «Хліб». Тим більше, що в публікаціях ця історія не зустрічалася.
Як відомо, справжньою обраницею майбутнього генія стала російська дружина французького поета Поля Елюара. Далі закохався безповоротно, остаточно і назавжди. Свою кохану він назвав Гала, що означає «загальне урочисте свято». З цього дня Далі був забезпечений концертною програмою на все життя.
Наприкінці Другої світової війни художник створив картину «Хліб». Вона невеликого розміру і на ній зображені два головні об’єкти: Гала і хліб. Далі та його дружина жили тоді в еміграції, у США. Серед їхніх друзів був дуже багатий колекціонер, який періодично щось купував у маловідомого на той час художника. Картини продавалися за дуже помірними цінами.
Одного разу дружина колекціонера відвідала Галу. Можливо, як жінка, вона хотіла похизуватися своєю новою, запаморочливою шубою. Побачивши невелику картину «Хліб», гостя сказала, що не проти поповнити свою домашню колекцію побаченою картиною. Практична Гала відповіла, що вона теж не проти поповнити свій гардероб побаченою шубою. Гостя поблажливо посміхнулася, зауваживши, що така шуба коштує понад сто тисяч доларів. На тому й розійшлися.
Невдовзі війна закінчилася, і з’явився план Маршалла, який передбачав, зокрема, продовольчу допомогу Європі. Знадобився логотип для цієї програми продовольчої допомоги. І тут дозволено сказати про нюанс картини. Крім хліба, на картині великим планом була зображена одна оголена грудь Гала. Хліб і годуючі груди стали логотипом програми продовольчої допомоги за планом Маршалла. Картина набула світової популярності. Дружина колекціонера разом зі своєю шубою поспішила до Гала і заявила про згоду на обмін дорогої шуби на картину невеликого розміру. Гала поблажливо посміхнулася і сказала, що тепер уже картина не продається.
Сьогодні початкова аукціонна ціна цієї картини становить 15 мільйонів доларів. Але вона зберігається в музеї у Фігейросі, в родовому будинку Сальвадора Далі, і знаходиться в списку картин, які, згідно із заповітом, не підлягають продажу. Ці картини належать людству.
Не менш видатна та оригінальна особистість — каталонський архітектор і скульптор Антоніо Гауді. Його скоріше можна було б назвати відлюдником, ніж публічною людиною. Талант Гауді помітив багатий підприємець Гюель і замовив йому будівництво міста майбутнього на далекому пагорбі Барселони. Його творіння не знайшло гідного попиту. Сьогодні парк Гюель всесвітньо відомий і завжди повний туристів з усього світу.
Багаті люди доручали Гауді будівництво або модернізацію будівель у престижній частині Барселони. Сьогодні ці будинки прикрашають найкращі буклети і є туристичною та архітектурною гордістю Барселони. Гауді не винаходив нових форм — він брав їх у природи. Подібно до Мікеланджело, Гауді вважав, що з Бога грошей не беруть. Тому, коли міська влада Барселони вирішила звести Собор Святого Сімейства і в них виникли фінансові суперечки з архітекторами, організатори будівництва згадали про Гауді і передали йому проєкт. Все, що самотній і замкнутий архітектор заробляв паралельно, він витрачав на будівництво собору. У своїй містобудівній практиці він на багато десятків років випередив час. Прах Антоніо Гауді спочиває всередині собору, що став творінням його піднесеного духу.
Собору Святого Сімейства та його архітектору присвячую вірші:

Дух Гауді

Ми в Барселоні. Значить, скоро
Кінець шляху — всьому межа.
Шпилі готичних соборів
Стирчать, як щогли каравел.
Екскурсія йде, як треба:
Напружені і око, і слух.
І ось Фамілія Саграда
І Гауді бунтівний дух.
Дивиться Собор порожньою кліттю:
Він не добудований. Стид і ганьба.
Все більше ми грішимо на світі,
Все менше жертвуємо на храм.
Парить Собор, як дух Вселенський,
І окрилює він людей.
І вражає досконалістю
Незавершеності своєї.