Якось з мамою, вже під вечір, коли стало не так спекотно, ми пішли прогулятися до моря. Я дуже люблю побігати берегом увечері, побудувати вежу з пісочку. Сиджу я вся в піску, спорудила будинок, обклала його мушлями. Як раптом щось мокре і холодне уткнулося мені в ногу, я повернулася, дивлюся, а це цуценя. Звідки воно взялося, одне, таке маленьке на великому пляжі?.. Воно дивилося на нас з мамою такими добрими очима, ніби шукало нас довго і ось знайшло. У нас з собою були пиріжки з м’ясом, бабуся моя напекла. Ми тут же з мамою спробували погодувати песика, він був не проти, з’їв аж два, а потім ще довго облизувався. А потім так розігрався зі мною. Але починало темніти, і нам потрібно було повертатися додому. Ми зібрали підстилку, песик зрозумів, що ми зараз підемо, він ліг на мої босоніжки і заскімлив. Я підійшла і погладила його, почухала за вушком і кажу: «Нам час…». Цуценя віддало взуття… Ми йдемо, він за нами. І так до самого під’їзду. Зупинилися біля дверей, я дивлюся на цуценя, мама дивиться на мене, а цуценя дивиться на маму, адже зараз все залежало від неї. І тут мама відчинила двері і каже нам: «Емма та Арчі, а ну швидко додому!». Моєму щастю не було меж, ось так у мене з’явився мій друг, мій маленький улюбленець!
Спортивні новини
бокс Чемпіонка! Вже дворазова! Вихованка клубу «Квазар» (тренери — Євген…











