Виїзна сесія Всеукраїнського книжкового форуму при Одеській національній науковій бібліотеці пройшла 10 червня в райцентрі Березівка.
«ЧИМ живе ваше містечко?» — запитала я голову (старосту) Березівської міської ради, і Валерій Валерійович Григораш відчеканив: «Процвітає!». «Н-ну?! — здивувалася я, хоча іронію ціную. — І за рахунок чого?».
«Років сім, як навели лад, — серйозно пояснив староста міської громади, який обіймає свою посаду вже шість років. — З місцевим Союзом підприємців влада знайшла спільну мову: податки до бюджету надходять справно. В основному, економіка тримається тут на малому та середньому бізнесі. Березівський елеватор тільки за оренду платить близько 70000 гривень на місяць та податок на майно». — «Містоутворююче підприємство?» — «Ні, не сказав би. Але успішне».
Загальний занепад не оминув і Березівку: виробництва тут немає, переробних підприємств немає, та й землі за межею міста громада не має. Є місцеві фермерські господарства, але їх не багато.
Містечко проходить процедуру децентралізації: до нього приєднується Вікторівська сільрада у складі трьох сіл — Роздолів, Ланового та Вікторівки. Буде Березівська об’єднана територіальна громада. «Більше податків, — оптимістично підсумовує Валерій Валерійович. — Будуть і землі — під інвестування».
У Березівці працюють три школи та два училища: аграрний ліцей та вище професійно-технічне училище Одеського «політеха». Є дитяча музична школа, дитячо-юнацька спортивна школа, центр дитячої та юнацької творчості. Три дитячих садки. І що, молодь звідси не тікає?

«Дітей у нас більше стає, — відповів Валерій Григораш. — До 2011 року в школах було по одному класу кожного року навчання, а тепер — по два і три, по 20—25 дітей у кожному. З молоддю, звичайно, всяке буває, зате вчителі у нас в основному молоді. Нам би ось налагодити кілька переробних підприємств! Шукаємо інвесторів».
А фонтан на площі у сквері? Прекрасне, яке «ретро». Дев’ятнадцяте століття. Але… фонтану всього-то рік виповниться 1 липня. Спеціально замовляли в Дніпрі. Призначайте побачення!..
«Стадіон у нас з критими трибунами, — з гордістю повідомив мені голова міськради, — з тенісним кортом, з тренажерами. Тут обласний бюджет допоміг. Минулого року сім кілометрів тротуару з плитки проклали. Все місто — освітити: 100 кілометрів вуличних мереж, ліхтарі з лампочками LED. А сьогодні я їду відкривати дитячий майданчик при лісництві. Ліс у нас справжній: сосни, дуби, — близько ста гектарів».
А НА ПЛОЩІ панувало пожвавлення: десант учасників виставки-форуму «Українська книга на Одещині» не встиг розкласти продукцію, як народ набіг. Лунали вітальні промови: і голови міськради, і голови районної ради Віталія Мосійчука, і начальника одного з відділів управління культури Одеської облдержадміністрації Ярослави Різникової, а в цей час її тато, відомий одеський письменник Олекса Різників, давав автограф-сесію обступившій його публіці. Вітали також Івана Івановича Ніточкина — краєзнавця, автора багатьох книг.
Заступник генерального директора ОННБ з наукової роботи Ліна Аріупіна урочисто вручила Березівській центральній районній бібліотеці, а також центральній районній бібліотеці для дітей дари видавництв — 2,5 тисячі книг. А Віталій Мосійчук вручив грамоти діткам — переможцям конкурсу ілюстрації «Герой улюбленої книги».
…Є, є в Березівці «фішка», що забезпечує приплив молоді. Це — сучасне вище профтехучилище Одеського національного політехнічного університету. Виходять з училища фахівці з харчових та швейних технологій — при всіх кризах затребувані. Вісім професій тут викладаються.
Екскурсію в училище провели з нами його директор Валентина Петрівна Шевченко та її заступник Григорій Олександрович Шевченко. «У нас тут міні-держава!» — зауважили вони не без гордості. Училищу 50 років, і навчаються в ньому хлопці з 14 областей України, від Мукачева до Луганська, 880 чоловік.
Потім нас привезли в район знаменитої лижної траси Березівки: перший на степовому півдні України гірськолижний курорт! На схилах пагорбів. Його керівник Володимир Бондарець обладнав траси для дітей та дорослих за останніми стандартами техніки. Снігу у нас — самі знаєте, але тут є дюжина «снігових рушниць» і «гармати».
Поруч — маленький меморіал. Символічний колодязь з воротом і пам’ятний камінь: на честь перебування на берегах Тилігулу в 1770 році останнього кошового отамана Січі Запорізької Петра Калнишевського, який помер у засланні на Соловках.
…На свіжому повітрі березівчани нагодували нас смачнющим обідом з місцевими грибами. Співав нам квінтет «Веснянка». Одна з співачок — Галина Гаврилівна Шпарталова, директор Будинку культури села Степанівка; закінчила колись Одеське культосвітнє училище, а співає — то це від батьків: співочий у селі народ! «Подруги, порадниці, родина», — сказала вона про своїх товаришок по ансамблю: Валентину Домущу, Валентину Комарницьку, Олену Муринську (завідуючу сільською бібліотекою) та Марію Яворську. Художній керівник «Веснянки» — баяніст Володимир Пироженко. Колективу 10 років.
І вже як у них голоси виставлені! Достовірний сільський спів, найкрутіше «етно». Саме тими голосами, «з поля, з буряків». Давнє, глибоке, язичницьке. А візьмуться естраду співати — теж заслухаєшся. І теж досконала органіка в постановці голосу. І з чого це місто на «Євробачення» западає, коли тут у районі такі голосища, дивної чистоти та сили?! А ці співачки ще й жартують: самі складають і частівки, і байки в дусі Глазового.
Якщо не міліє земля талантами, жити і сподіватися можна.











