Російський поет і дипломат Федір Тютчев стверджував, що письмова бесіда втомлює майже так само, як партія в шахи по листуванню. Не знаю, чи доводилося Ользі Олексіївні Верич сідати за шахівницю, але можливості отримувати листи та періодику вона позбулася.
У її будинку, що на вулиці Корольова, 53, зробили ремонт. Справа добра, але попутно зняли поштові скриньки на другому поверсі. Зняли, а назад не повісили. У поштовому відділенні № 113 пенсіонерці, яка через вік погано ходить і бачить, повідомили, що по квартирах листоноші пошту не носять. А в ЖЕКу «Чорноморський» запропонували власним коштом купити собі індивідуальну скриньку, оскільки старі відновлювати не будуть — мовляв, у них всяка шпана недопалки та шприци засовує. Цікава позиція, чи не так?
Затіяти листування порадили і Галині Фомінічній Манцоровій. З нашої газети вона дізналася, що існує особливий статус — діти партизанів. Її батько під час окупації пішов у катакомби, мама носила партизанам їжу (на Колонтаївській існував колодязь, у який у відрі опускалися продукти). Батько помер рано, у 52 роки. Але документи, що підтверджують його героїчне минуле, залишилися.
Спочатку Галина Фомінічна звернулася до військкомату. Там здивувалися (навіть не знали про існування такої категорії ветеранів) і відправили до Пенсійного фонду. Його працівники, треба визнати, про дітей партизанів чули, але, виявляється, це питання поза компетенцією фонду — потрібно писати до Києва, до Комісії у справах колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років при Верховній Раді України. Радити добре, а як здійснити цей намір на практиці, якщо поштове відділення на 7-й станції Великого Фонтану спочатку перевели до Клубного провулку, а потім (у зв’язку з об’єднанням двох відділень) на 10-ту станцію? Листоноші вибиваються зі сил, обслуговуючи колишній район, «Вечірку», до речі, через це приносять із запізненням. А як літній людині тягтися на 10-ту станцію, щоб відправити кореспонденцію? Поштову скриньку ж на 7-й зняли.
Розповівши про свої митарства, читачка поставила цікаве запитання: чому я повинна оплачувати полив землі в нинішню погоду? У «Водоканалі» диспетчер заявила твердо: поливний період починається з 1 квітня. Ну хіба не смішно: на вулиці цілодобово йде дощ, перемішуючись з мокрим снігом, а нам розповідають про полив. І все за інструкцією, не підкопаєшся. Таке ось у нас повне абсурду життя.
На завершення нашої бесіди Галина Фомінічна привітала колектив газети з наступаючими травневими святами, побажала всім співробітникам здоров’я та миру. Заодно висловила задоволення результатом футбольного матчу «Зоря» — «Чорноморець», попутно повідомивши при цьому, що футбол і фігурне катання вона… не любить.
Зі святами нас привітала і Н. Г. Артеменко. Дякуємо, Надіє Григорівно, за щирі та теплі побажання. А звернулася вона до газети ось з якого приводу. «Нам усі вуха прожужчали про газові лічильники, — почала свою розповідь читачка. — Обіцяли безкоштовно поставити їх у кожну квартиру. У підсумку ж встановили один загальний на весь багатоквартирний будинок. Чому тепер я, у якої лише одна газова плита, повинна платити аж 450 гривень? І потім, за яким тарифом проведені розрахунки? Як вони взагалі проводяться? І головне запитання: чи поставлять нам індивідуальні лічильники, чи ні? Наше покоління вчилося, працювало, будувало, а зараз монополісти нас оббирають».
Що казати, на адресу влади доводиться чути чимало гнівних слів. Відзначу саркастичний монолог Юрія Григоровича Зарудного. Повністю його з тактичних міркувань навести не можу. Читач звинувачує депутатів Верховної Ради у бездіяльності та брехні, поминаючи недобрим словом одеських представників Гончаренка, Матвійчука, Чекіту. Радить відправити одеситів до ВР на стажування, де що не слово, то брехня, — почуттям гумору підживитися. Пропонує взяти їх усіх і… Ні, на цьому цитування припиняю.
Г. А. Непевному вдається стримувати емоції, хоча він і стверджує, що неписаний закон «не пущать» як і раніше діє. З 1 квітня 2015 року Григорій Абрамович остаточно пішов на пенсію, яка становить 2560 гривень. Це сьогодні весь його дохід. Але в субсидії йому відмовили, оскільки врахували заробіток у першому кварталі 2015-го. Крім того, як стверджує читач, приплюсували суми, що вираховуються за прибутковим та військовим податками. У результаті вийшло 8800 гривень. «Але ж я звернувся за субсидією за підсумками не 2015-го року, а 2016-го, — дивується співрозмовник. — У мене вища освіта, багато років пропрацював бухгалтером. Так що в економіці дещо розумію. Хто і чому механізм нарахування субсидій влаштував настільки несправедливим чином? Повірте, турбуюся, не стільки про себе, скільки про тисячі таких, як я. Хто дасть нам зрозумілу відповідь?».
Боюся, що відповіді, ані письмової, ані усної ми від влади не дочекаємося.
А Г. С. Брюханов вирішив обійтися без допомоги пошти і повідомив приємну новину телефоном. Виявляється, 1 травня виповнюється 50 років Одеському спецавтогосподарству «Інфоксводоканалу», де, до речі, всі ці роки трудиться зварювальник Віктор Михайлович Жеребцов. Сам Геннадій Сергійович у цій системі теж пропрацював чимало — 48 років, брав безпосередню участь у створенні підприємства. Ветерани спецавтогосподарства збираються побувати на місці колишньої роботи і разом відзначити півстолітній ювілей. Так що якщо хто-небудь із колишніх трудівників прочитає ці рядки, нехай приєднується.
У понеділок, 15 травня, на «гарячому телефоні» «Вечірньої Одеси» 64-97-45 з 10.00 до 12.00 чергує Валентина Василівна ОНЬКОВА











