чт, 19 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Минулого тижня в Києві пройшов 14-й з’їзд Національної спілки журналістів України. Делегатами — за підсумками звітно-виборчих конференцій, що пройшли на початку року в усіх регіональних відділеннях НСЖУ, — були обрані 258 «акул пера та телекамер». Одеська делегація разом з київською, харківською та дніпропетровською увійшла до числа найпредставніших.

Попри великий порядок денний двох днів роботи з’їзду, головним було одне питання — вибори голови Національної спілки журналістів України.

Відразу скажу: я вперше брав участь у такому представницькому форумі, де, крім обговорення поточних питань життєдіяльності медійної спільноти, мали обрати людину, яка очолить нашу творчу організацію на найближчі п’ять років. Зізнаюся — враження від побаченого та почутого отримав трохи суперечливі.

Перш за все, неприємно кольнуло відсутність «зацікавлених осіб». Перший і основний робочий день з’їзду дружно проігнорували всі: і Адміністрація Президента, і Кабінет Міністрів, і Верховна Рада, зокрема, парламентський комітет з питань свободи слова та інформаційної політики. До речі, і на другий день була така ж картина. Начебто обіцяв прийти віце-прем’єр-міністр В’ячеслав Кириленко, до речі, відповідальний в уряді за інформаційну політику. На жаль, не дійшов. Хоча перший день роботи з’їзду вийшов тривалим — з 10 години ранку до десятої вечора. За бажання хоч п’ять хвилин для візиту можна було знайти.

У зв’язку з цим мимоволі виникло питання: а чим пояснити таке байдужість? Представникам вищої законодавчої та виконавчої влади було нецікаво те, про що говорили журналісти, які вони проблеми порушували, що обговорювали та пропонували? Або наша професія втратила колишній авторитет?

Зрозуміло, що четверта гілка влади, до якої нас відносять, у стосунках із можновладцями не повинна стояти в позі «чого зволите?», чекаючи від провладних структур знаків уваги у вигляді схвалення своїх кроків та вчинків. Головний інструмент у наших взаєминах — об’єктивний підхід до розгляду будь-якої суспільно значущої теми. І конструктивна професійна критика недоробок, упущень, несправедливості, обману, неподобств та посадових злочинів доти, доки «нагорі» не почують.

Але в одному питанні українські журналісти та українська влада — безумовні союзники — у вибудовуванні та реалізації стратегії інформаційної безпеки держави. Тому що сьогодні, коли в Україні ллється кров, слово стало зброєю, за допомогою якої ворог проводить наступальні дії. Спочатку інформаційна зачистка мізків, а потім вже стріляють гармати.

Тому й хотілося побачити на з’їзді когось із тих, хто керує країною, щоб зрозуміти — що робимо далі, щоб інформаційно захистити Україну? На жаль, не склалося. Виглядало так, що ті проблеми, які протягом двох днів обговорювали українські журналісти, є їхніми суто корпоративними турботами. Вирішимо — добре, не вирішимо — нікого з державних мужів це особливо не схвилює.

А адже говорили на з’їзді про найактуальніше. Про те, як забезпечити фізичну безпеку журналістів. Як боротися з безкарністю злочинів проти працівників ЗМІ. Як розвивати новий формат теле- та радіомовлення. Як реформувати газети, які сьогодні мають у засновниках органи влади.

Загалом, яким буде завтрашній день української журналістики? Чи не вийде так, що в умовах невироблення виразної протекціоністської політики з боку держави та відсутності державного замовлення на просування українських духовних, ментальних, культурних цінностей інформаційне поле країни виявиться беззахисним перед черговим витком гібридної війни? Питання залишилося відкритим. Надовго?

Друге не зовсім позитивне враження від з’їзду — різношерстність складу делегатів. НСЖУ об’єднує понад 18 тисяч представників професії. Але чи всі вони є журналістами, як то кажуть, без жодних застережень? Членами НСЖУ сьогодні стають прес-секретарі державних установ, наукових закладів та комерційних структур, медіаюристи, депутати місцевих органів влади, громадські діячі та активісти, викладачі вишів та редактори вишівських газет, а також відверті графомани, компілятори, плагіатори. Адже для того, щоб вступити до Спілки, достатньо мати кілька публікацій та парочку рекомендацій від таких самих «журналістів».

Загалом, про кастову обраність говорити не доводиться. А страждає, перш за все, Справа. Які можуть бути спільні турботи та проблеми, наприклад, у редактора газети, який перебуває в болісних роздумах про те, як викроїти гроші на купівлю паперу (а він, до речі, тільки імпортного походження, українського давно немає), за рахунок яких коштів оплатити тепло і як протистояти диктату державного монополіста в особі «Укрпошти», і прес-секретаря успішної комерційної контори? На яку професійну тему їм говорити?

А адже всі в творчій спілці мають однакові права. В тому числі право обирати та бути обраним. І шанси потрапити до керівних структур НСЖУ мають як діючі журналісти, так і ті, хто журналістикою називає вміння більш-менш вправно переписати чужі тексти. Але всім відомо, який результат приносять спільні зусилля лебедя, рака та щуки. Чи не час НСЖУ провести тотальну професійну атестацію, щоб розділити свій склад на діючих, реальних журналістів і на тих, хто, як то кажуть, просто погуляти вийшов?

І останнє враження від з’їзду. При знайомстві з делегатами одразу впадав в око віковий перекіс. Більшість учасників виявилися людьми, які віддали журналістиці не один рік свого життя. Це справжні професіонали, вони чесно служать професії газетяра та телевізійника, навіть перебуваючи на заслуженому відпочинку. Але де ж молодь? Чому тих, хто тільки набирає свою висоту в професії, практично не було серед делегатів з’їзду? На це питання може бути дві відповіді. Або, коли регіональні конференції висували своїх представників для участі в з’їзді, про молодь просто забули або не довірилися їй. І це неправильно. Або молоді журналісти керуються своїми стандартами професії, дотримуються іншої корпоративної етики, і тому до НСЖУ не вступають. Якщо так, то це серйозний привід для занепокоєння.

Що ж до самих виборів нового голови Національної спілки журналістів України, то вони вийшли справжніми — з висуненням реальних, а не фейкових, кандидатів, гострою, іноді на межі професійної пристойності, передвиборчою боротьбою, жарким обговоренням програм претендентів і, на завершення, двома турами волевиявлення.

У підсумку вотум довіри отримав 41-річний журналіст із Черкас Сергій Томіленко, перший секретар НСЖУ, який три роки виконував обов’язки голови НСЖУ, оскільки обраний керівником творчої організації Олег Наливайко після Революції Гідності очолив Державний комітет телебачення і радіомовлення України. Повторюся, новому голові Спілки довелося пройти через два тури виборів. А отриманий 131 голос при мінімально необхідних ста тридцяти свідчить про те, що Сергію Антоновичу доведеться докласти чимало зусиль не тільки для того, щоб виправдати довіру прихильників, але й залучити на свій бік колег, які не голосували за нього, а також не допустити того, щоб творча спілка загрузла в боротьбі кланів та угруповань.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса