Свята-вихідні зовсім не вдалися. Холодно, мерзляво, під поривами вітру деревця за вікнами в ніжному молодому листі тремтять. Загалом, «святкуємо» по домівках, усі друзі встигли трохи застудитися, а заняття пропускати не можна.

І тут приходить на телефон вітальна листівка від Міші з питанням: «Можна до тебе в гості? Одному нудно». Приходь, чому ні, — відповідаю.
Двері відчиняю — бачу букет. Тюльпани, нарциси, гілочки вишні в білих квітах… Мені? Ой, дякую!
Просиділи до вечора — то на планшеті в якусь нісенітницю грали, то музику слухали, шкільні байки вдесяте пережовували. І не забували на кухню навідуватися — стільки всього смачного мама наготувала, чайник тільки встигав закипати. Букет на столі відігрівся, тюльпани стали розкривати пелюстки, нарциси розпушилися — краса. Дякую, Мішко, разом, звичайно, веселіше.
Стемніло, пішов мій гість — батьки його повернулися.
А трохи пізніше сусідка з першого поверху в двері дзвонить. «Всі до тебе, Люба, заглянути хочу, та ніколи, — мамі каже. — Хлопчисько якийсь у мене на городі тюльпани з нарцисами пообривав — не до вас чи йшов?».
До нас — ось і букет на столі в кухні красується. Негарно вийшло — мало сказати. Тітка Зіна за свої клумби не одного у дворі відшмагала.
Вибачалася мама, пригощала сусідку паскою, цукерками. Тітка Зіна подобріла, але все ж наостанок не втрималася: «Несправжній він хлопець».
Ну, Мішаню, в школі я тебе за букетик «подякую». Привіти від сусідки дослівно передам. Тримайся!