На першому поверсі висотного будинку біля віконця влаштувалася маленька Лара. Коли дідусь вів її зі школи, йшов холодний злива, і вони застудилися. Та так сильно, що дідуся відвезли до лікарні.
Бабуся щодня їздила до нього, возила фрукти та домашні супчики.
— Ти ж посидиш сама, гаразд? — запитувала вона стурбовано.
— Так! — хоробро відповідала Лара, яка насправді дуже боялася залишатися на самоті в порожній квартирі. Але ж дідусеві теж погано одному в лікарні.
Щоб було веселіше, Лара загорталася в теплу ковдру і дивилася у вікно. Проходили сусідки, діти поверталися з першої зміни, а більше нічого цікавого не було. День за днем лив холодний дощ, було брудно і похмуро. Але, уважно вдивляючись, дівчинка розгледіла біля самої пішохідної доріжки, на кущі, який посадили дідусь з бабусею, одну, останню, троянду.
Троянда мокла під дощем і хиталася від вітру на тонкому стеблі, але все ж не обсипалася. Жовто-рожева, пишна, але через холоди не встигла повністю розкритися, вона була напрочуд ніжна і сумна. Щодня Лара виглядала і раділа, що вона не одна, — троянда трималася стійко.
І тільки коли повернувся дідусь, який одужав, троянда вирішила здати свій пост. Її пелюстки обсипалися в один день — тепер рожевий кущ міг зануритися в зимовий спокій, щоб з новими силами розцвісти навесні.











