З приходом весняного тепла люди знімають набридлий зимовий одяг, розчиняють і миють вікна, проводять генеральне прибирання в квартирі. Наш спільний дім — наше місто — теж прикрашається. Тільки не всі мешканці цього будинку прагнуть навести чистоту. Часом, навпаки, роблять свій внесок у забруднення Одеси. На жаль, за прикладами далеко ходити не треба, дзвінки читачів тому підтвердження.
Валерія Василівна Задорожна розповіла, що практично щодня, проїжджаючи на трамваї зупинку «Молода гвардія», бачить одну й ту саму картину: встановлені біля бізнес-центру та готелю «Альянс» контейнери забиті сміттям, його довго не вивозять, кульки з відходами валяються поруч. «Так було весь минулий тиждень. У вихідні контейнери очистили, а купи сміття як валялися на землі, так і валяються, ніхто їх не вивіз. Я не знаю, кому належать ці «альтфатери» — ЖЕКу чи бізнес-центру, тому що сміття туди викидають і мешканці навколишніх будинків, і працівники комплексу, але ситуація гнітюча. На жвавій транспортній розв’язці, поруч із проїжджою частиною, на видноті у всіх, утворилося звалище. Не вірю, що його не бачать представники районної чи міської влади, це звалище важко не помітити. Ще одне звалище знаходиться за кілька десятків метрів, біля сусідньої трамвайної зупинки «вул. Державіна».
Переживає за своє місто і Любов Миколаївна Калюжна, яка проживає на проспекті Шевченка. «Нещодавно у вашій газеті директор департаменту міського господарства А. Козловський розповідав про плани комунальних служб, зокрема й «Міськзелентресту». Називав кількість посаджених дерев, розбитих газонів і квітників, висаджених квітів. Напевно, до тієї статистики входить і облаштування газонів на проспекті Шевченка. Тільки робота співробітників «Міськзелентресту» часто йде нанівець. Судіть самі: щовесни під вікнами мого будинку на газонах висівається трава, висаджуються квіти. А потім на зеленій галявині паркуються автомобілі службовців численних офісів та установ, розташованих на перших поверхах житлових будинків. Як ви думаєте, чи стане наше місто красивим і зеленим, якщо одні його прикрашають, а інші спотворюють?».
Наша читачка Наталія Федорівна Панаріна вважає, що традицію радянських суботників необхідно продовжувати. «Я добре пам’ятаю, — розповіла вона, — як працівники підприємств та установ Малиновського району виходили, причому з сім’ями, на суботники. Прибирали територію біля своїх організацій, встановлювали та фарбували дитячі майданчики, висаджували квіти, і все це робилося весело, без примусу, а потім і спільний обід влаштовували. Спільна праця об’єднує людей — це ще класики помітили. Сумно, що сьогодні громадян об’єднують мітинги та протести, а не спільна праця».
Тему весняного прибирання продовжила Ірина В’ячеславівна Пронько. «У яскравий сонячний день особливо помітно, в яких брудних маршрутках ми їздимо. Вікна не миті, штори запилені, здається, що їх не прали багато років, чохли на сидіннях засмальцьовані, в салонах сміття. Та й зовні маршрутки справляють гнітюче враження — вулиці вже давно сухі, а машини, як і раніше, забрызганы брудом. Невже водіям самим не противно перебувати в таких автобусах? А як же адміністрація автопарків — ніхто не бачить, які машини виходять на лінію? Працювати на такому транспорті — все одно, що себе не поважати…».
Обурена, як вона сказала, «художествами граффітчиків», Євгенія Олександрівна Корсунцова. «І що ці, з дозволу сказати, художники, хочуть продемонструвати? Тільки свою безкультурність і неповагу до чужої праці. Де який паркан, стіна, так і прагнуть забруднити, замазати, навіть пам’ятки архітектури не шкодують…».
На статтю В. Симоненка «Смерть чи відродження «міста мрій»?», опубліковану в номері за 2 березня ц. р., відгукнулася викладачка Валентина Георгіївна (прізвище назвати відмовилася). У чомусь вона згодна з автором, у чомусь ні. «У той час, коли В. Симоненко очолював місто, була зовсім інша ситуація — планова система, яка й диктувала правила гри, — зазначила читачка. — А от як би йому працювалося, якби він зараз був на місці нинішнього мера?».
Валентина Георгіївна вважає, що можна кидати «камінь в город» нинішнього міського голови, але перш ніж це зробити, потрібно оцінити всі ті перетворення, які відбулися в Одесі останнім часом. «Тільки злостивці не можуть помітити, що наше місто все-таки перетворюється, я це бачу, щодня їдучи з Великого Фонтану до житлового масиву Таїрова, де працюю, гуляючи центром міста або Трасою здоров’я. Звичайно, в Одесі потрібно ще дуже багато зробити. Але ось хоча б один момент — у міських лікарнях введено триразове гаряче харчування. Чи треба розповідати, як це важливо і для хворих, і для їхніх рідних, яким не потрібно щодня возити їжу. Про мешканців передмістя я вже не кажу… А доплати працівникам дошкільних закладів? Держава підняла зарплати шкільним педагогам, а вихователі дитсадків залишилися з колишньою ставкою, ось їм місто і доплачує. Та й матеріальною допомогою для оплати комунальних послуг не в кожному українському місті можуть похвалитися».
З повагою відгукується Олена Ісаївна Фрум про співробітників 62-го поштового відділення. «Ось тільки умови роботи у них жахливі. Не раз листоноші переїжджали з одного приміщення в інше, і щоразу в набагато гірше. Зараз вони перебувають майже в сараї. Приміщення, в якому вони були раніше, на вул. Педагогічній, начебто ремонтують. Але чи повернуться туди листоноші? Вже дуже шикарний ремонт там роблять, не схоже, що для пошти».
Після того, як 70-річний Станіслав Якович Медведєв позбувся квартири (це окрема історія), його визначили до Будинку милосердя на вул. Терешкової. «Після року бродяжництва, — розповів він, — я потрапив у райські умови. Чудове обслуговування, увага персоналу, добре харчування та медичне обслуговування, чистота і затишок. І люди тут чудові. Дякую їм велике за турботу і сердечне ставлення».











