Дослідження громадської думки показали, що з питання можливості торгівлі з непідконтрольними українськими територіями Донецької та Луганської областей думки розділені практично порівну. Схоже, що і в керівництві країни це питання в процесі розгляду. Складність полягає в гібридному характері ситуації. Важко керувати транспортним засобом, коли в одній упряжці опинилися кінь і трепетна лань.
Що стосується ситуації з торгівлею, то потрібно врахувати, що ми справедливо не визнаємо самочинні утворення та самозваних ватажків. Але ми не можемо не визнати, що на непідконтрольних територіях проживають українські громадяни. Тому питання має вирішуватися не формально, а по суті. Яким чином?
Таким, який врахує інтереси української держави і водночас інтереси мирного населення на непідконтрольних територіях. Для цього перш за все потрібно розділити товари, що переміщуються через лінію розмежування, на 4 групи і розглянути кожну групу товарів з точки зору можливості або неможливості їх переміщення та купівлі-продажу.
Йдеться про наступні групи: продовольство; донецьке вугілля; зброя та товари подвійного використання; наркотичні, отруйні речовини та контрафактні цигарки та алкоголь. Серед вищезазначених груп товарів третя та четверта групи повинні бути категорично заборонені як предмети торгівлі, а перші дві групи заслуговують на розгляд.
Розглянемо питання про торговельні поставки продовольства мирному населенню непідконтрольних територій. Кількість цього населення становить сотні тисяч наших громадян. Якби ми були єдиним джерелом постачання продуктів і оголосили блокаду, то наслідки такого рішення були б жахливі і непростимі. Однак ситуація не безвихідна. Замість торговельних поставок продовольства з України можуть здійснюватися аналогічні поставки з Білорусі та Росії.
Що в результаті? Місцеве населення на непідконтрольних територіях все одно за свої гроші отримає продовольство і затаїть образу, а наші українські постачальники втратять величезний ринок збуту, який їм не компенсують країни ЄС. Таким чином, по першій групі товарів висновок ясний. Потрібно дозволити та впорядкувати торговельні поставки продовольчих товарів з України для населення непідконтрольних територій.
Що стосується другої групи товарів, тобто донецького вугілля, то тут потрібно порахувати і зважити всі фактори. З одного боку, купуючи донецьке вугілля, ми зміцнюємо економіку сепаратистів. У цьому і є проблема.
З іншого боку, без вугілля не зможуть працювати українські підприємства, що забезпечують постачання енергії та тепла. Альтернативна закупівля південноафриканського вугілля веде до значного збільшення витрат на саме вугілля та на його доставку. При розрахунках може виявитися, що ми таким чином завдамо власній економіці більшої шкоди, ніж сепаратистам.
І навіть якщо збиток наш і чужий виявляться рівними, то слід подумати: чи так ми багаті, що готові свідомо самі собі завдати економічної шкоди заради того, щоб у шкідливого сусіда сталося те ж саме? За результатом таких економічних і політичних розрахунків потрібно приймати рішення. А просто лягати на рейки і, розмахуючи гаслами, зупиняти і забороняти все підряд мені видається неконструктивним.
А тепер про найделікатніше. Про державний контроль переміщень товарів через лінію розмежування таким чином, щоб фінансові результати такої торгівлі надходили до скарбниці держави, а не в кишені ділків, які збагачуються в умовах бойових дій. Можливо, безконтрольність у цій сфері і стала однією з причин втручання активістів та блокади перевезень на сході України.
Ця проблема набагато ширша і не обмежується Донбасом. Вона стосується всіх переміщень товару, пов’язаних з митним контролем. Розмов багато, змін мало. Ми збираємося протистояти Росії, але не можемо навести порядок і облік у своєму національному бурштиновому багатстві. Водночас відомо, що за бурштиновим напрямком повз скарбницю щорічно проходить 7 мільярдів доларів. Цих коштів вистачило б на збільшення щомісячної пенсії на 1300 грн. всім дванадцяти з половиною мільйонам пенсіонерів без винятку.
Є над чим подумати. Є кому думати. Настав час діяти.











