Зовсім нещодавно, а якщо точніше — минулого року, я почала колекціонувати пташине пір’я. Почалося все з того, що якось раз, на вулиці Варненській, я побачила перо сороки. Воно так красиво переливалося на сонці (а справа була навесні), що не забрати його я просто не могла! Далі мені захотілося знайти ще такі пір’їнки, і справа пішла. Візерунчасте пір’я шпаків, вугільне пір’я ворон і навіть непоказне на перший погляд пір’я звичайних горобців…
Але в місті «улов» невеликий. Тому я дуже тішилася майбутньою поїздкою на дачу. Дача, як і зрозуміло, знаходиться в передмісті — там птахів вже більше: сови, ластівки, дятли і, звичайно, одуди. Одуда я бачила не раз. І була захоплена строкатим забарвленням цієї істоти. На перший погляд, знайти пір’я одуда було досить просто — пошукати як слід у заростях, і готово. Але проблема була в тому, що одуди дуже полохливі і рідко приземляються в місцях, де живуть люди. Далеко від дачі мені відходити було не можна — бабуся дуже хвилювалася: а раптом який-небудь змій-горинич віднесе за тридев’ять земель у тридесяте царство.
Я шукала і шукала, але ось настала пора повертатися додому, в місто. Не сказати, щоб я була незадоволена, моя маленька колекція поповнилася пір’ям ластівки, дятла і шпаків, але пір’я одуда серед них, на жаль, не було. Того літа я ще гостювала у моєї двоюрідної сестри, вони теж жили в передмісті, але надії знайти щось було мало. Подрузі було зовсім не цікаво повзати навколішки в колючих кущах, уважно вдивляючись у густу траву. Цією самою густою травою ми з нею частенько бігали від шкідливої кози Майки, яка постійно лізла бодатися. Єдине, що мені там вдавалося в плані моїх пошуків, — вечорами сидіти на землі і вслухатися в заповітний крик сови: у дикій природі сов я жодного разу не бачила і, зрозуміло, про їхнє пір’я мови не йшло. Сову я так і не побачила, але чудово проведені прохолодні вечори з лишком компенсували легку тінь розчарування.
Але я не забувала про мою первісну мету — пір’я одуда. Одудів у житловому масиві Котовського, а саме там я перебувала, не бачила.
Одного дня я помітила, як по вітру летить маленьке пір’ячко. Спочатку подумала, що це куряче перо. Незважаючи на це, про всяк випадок його зберегла. А ось у наступному знайденому через пару днів пір’їнці я не сумнівалася — з крила довгоочікуваного одуда! Щастя моє словами не описати — мета знайдена!
Додому я вирушила окрилена несподіваною вдачею — і мене чекав ще один сюрприз. Звіряючись про всяк випадок з інтернетом — чи точно я визначила, чиє перо і звідки, я була дуже здивована. Маленьке, як мені здавалося, куряче перо виявилося пером з чубчика вгадайте якого птаха? І нарешті справа була завершена. Але самі пошуки — ні! Сьогодні моя мета — знайти пір’я сойки!











