пн, 16 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Справа була пізньою осінню. Погожого безвітряного дня йшла я неспішно Трасою здоров’я. Насолоджувалася тишею, свіжим морським повітрям. Душевний спокій викликали легкі перисті хмари, що повільно пливли в небесній блакиті.

У будні дні в цю пору року тут малолюдно. Попереду, за сотню метрів від мене, йшла молода пара, за нею — чоловік з візочком. Йшли вони дуже повільно, так що незабаром я порівнялася з чоловіком. Розговорилися. Співрозмовник представився: «Ілля». Як зазвичай буває при випадкових зустрічах, поговорили про погоду, поскаржилися на нашу дійсність, яка ніяк не гармонує з благословенним приморським світом.

— Я вчора проходила повз «Холодмаш». Важкість на душі досі.
— А яка сила була! — підхопив Ілля. — Та що казати… Де тепер ті працівники, спеціалісти? Хто де прилаштувався. На «Сьомому кілометрі» добра половина з університетською освітою. Мої друзі он так само — в охороні, сторожать. І тому раді. А що робити?
— Брата мого чоловіка, — продовжила я про наболіле, — ось теж після закінчення політеху направили в Люберецьке управління. Робота — з пусконалагодження об’єктів по всьому Союзу. Здавалося, чого ж краще: хороша зарплата, відрядні. Хлопець піднакопив пристойну суму. Міг купити машину і квартиру. Одружуватися не збирався, гроші на ощадкнижці. Одна пристрасть у нього була — книги. Ще в шкільні роки він разом з братами за копійки, видавані мамою на шкільний буфет, купував книги. Він міг дозволити собі підписні видання, і не тільки. Пам’ятаю, у нього були рідкісні видання, репродукції картин. Та багато чого. Настала перебудова, і довелося хлопцеві шукати заняття інше. Став він збирати велосипеди з комплектуючих і продавати на ринку. Тим зайнятий і досі. Грошей вистачає лише на найнеобхідніше. Перечитує свої книги, слухає записи оркестру Поля Моріа та інші, улюблені.
— Так у мене пенсія і зарплата зараз менша, ніж зарплата у дружини. Просто соромно, — не витримав Ілля.
Я збоку придивилася до нього. Дуже навіть симпатичний мій випадковий співрозмовник. Солідний. Немолодий. Скроні вкриті сивиною. Вигляд успішної, відбудованої людини. «Військовий чи моряк», — подумалося.
— Судячи з комбінезончика і кольору візочка, — обережно, усвідомлюючи, що в наш час повторні шлюби не рідкість, зауважила я, — у вас донечка.
— Ні, це онучка. — І, трохи помовчавши: — Шлюб у мене другий. З першою дружиною розійшлися давно. Є дочка. Матеріально дочка не була ображена. Аліменти платив… Ніколи не спілкувався з дружиною після розлучення. І досі. Танечка незабаром вийшла заміж. У неї інша сім’я.
Ім’я першої дружини — Танечка — прозвучало особливо. Не здалося, ні: неймовірна гама змішаних почуттів — і гіркота, і образа, і теплота, і ніжність, і явно відчутне насолода від звучання цього імені, очевидно, рідко вимовляного вголос.
Я вмить зрозуміла: він її любить. Любить досі!
Ілля ще щось говорив, незначне, чого я вже не пам’ятаю. Не відпускало, схвилювало мене головне. Через деякий час Ілля якось розгублено на мене подивився. Ніби оговтався. Помітна була проявлена у погляді незручність. Напевно, пошкодував, що ось так несподівано відкрив найпотаємніше.
— Нам пора додому повертатися, — тихо сказав, — скоро прокинеться. Пора годувати.
Ми попрощалися, побажали один одному всього доброго. Ілля повернув назад, у бік Аркадії, а я пішла далі, до пляжу «Дельфін».
У метушні, в міському шумі я б одразу забула про ту коротку розмову, не надала б значення почутому. Але тиша, відсторонення від усього миттєвого, розташовували до осмислення, роздумів.
Сімейна трагедія. Хто винен? І наскільки глибока провина Іллі чи Тані? Як правило, в більшій чи меншій мірі винні обидві сторони. Причини розриву сімей різноманітні. Таке життя. Трапляється часом таке, що розрив логічний і неминучий, як би важко не було. Можливо, у Іллі саме такий випадок.
Частіше причинами розлучень бувають безвідповідальність, відсутність елементарної культури спілкування, дріб’язковість (з чиєї вини пригоріла картопля), алкоголь. Про дітей зараз говорити не будемо. Це окрема тема.
Ілля створив другу сім’ю. І схоже на те, що сім’я благополучна, нормальна. Але як йому всі ці роки нести в серці глибоко приховані почуття?! Все те, що не відболіло, не пішло від нього, — воно досі не минуле. Мені шкода його, щиро шкода. Могло бути все інакше, але щось завадило.
Виявляється, «з коханими не розлучайтеся…» — не просто красиві слова. Прошу вас: давайте уникати багатослів’я, давайте знаходити в собі мужність зізнаватися у своїх помилках, визнавати правоту другої половини, вчитися говорити про головне, по суті. За бажання кожен, хто прочитає ці рядки, може доповнити моє «давайте». Але все це можливо здійснити тільки в моральному середовищі. І неважливо, багата чи бідна сім’я. Аби не було бідності душевної.
Доречно згадати ще й такі чудові слова: «Свята наука — розчути один одного». Нам треба вчитися осягати цю науку.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса