Хто з нас не читав про ворожіння в різдвяну ніч? Гоголя-то всі проходили. А тепер ще й інтернет на допомогу — тільки спосіб обирай.
Запала ця думка і мені з подружками. На минуле Різдво домовилися влаштувати ворожіння. У кожної ситуація схожа — залицяється-нав’язується один, а подобається зовсім інший, але цей зовсім інший і уваги на тебе не звертає. Ну і, звичайно, спільна любов майже всіх старшокласниць — високий красень Костя. А раптом?
Задумали ми ворожіння по дзеркалах. Прочитали, що можна судженого свого побачити. Ворожити потрібно в порожній кімнаті, щоб ніхто не завадив. Наодинці, звичайно, було страшно. А ось утрьох — і щоб дві інші чекали своєї черги і сиділи тихо… «У кімнаті бабусі», — знизивши голос, сказала Лелька. Бабуся її померла вже більше року тому, а кімната пустувала.
Стали ми готуватися. Сісти потрібно перед дзеркалом. Тут же — ціле трюмо. А ще одне дзеркало потрібно поставити за спиною. І, звичайно, свічки, всякий чарівний антураж… «Не злякаєшся?» — весь тиждень одне одного питали.
«Звичайно, ні, що за дурниці!». Ну, так, фільми зі спецефектами десятками дивимося. А ось у житті все не зовсім так…
Загалом, прийшли ми на Різдво до Лельки, посиділи з її батьками за столом, а потім попрямували до бабусиної кімнати. Двері замкнули, штори поправили, щоб ні промінчика світла, дзеркала встановили. Навіть шпильки з волосся вийняли і прикраси зняли, як вчить всезнаючий інтернет. Запалили свічки, погасили світло… Лелька сіла до дзеркала першою, ми затаїлися на краєчку дивана.
Чесно скажу, найбільше я боялася побачити виходячу з темряви… бабусю. Була вона досить сварливою, влетіло б нам добре. Нічого цікаві носи в майбутнє пхати! Ми навіть за руки взялися з Яною.
І дивне щось відбувалося в кімнаті. Чи то ми від страху дихали занадто бурхливо, чи то протяг просочився під двері, але проходили по кімнаті якісь холодні подихи по плечах і волоссю.
Лелька дивилася в дзеркала, полум’я свічок теж коливалося, і мені вже здавалося, що пролітають якісь згустки тіні. Нарешті вона мовчки встала і підштовхнула Яну — твоя черга. Та сиділа недовго, поглядаючи і в бічні дзеркала трюмо. Схопилася досить різко — і кинулася до нас.
Мені йти було ще страшніше. Хто б міг подумати, що в темряві дзеркала можуть робити такі дивовижні речі? Бачила я і так званий «темний коридор», і помножені дзеркалами вогники свічок, і своє бліде обличчя, спотворене у віддзеркаленнях. Дзеркала лякали і затягували. Нарешті змусила себе відвести очі і встати.
З величезним полегшенням кинулися ми вмикати світло і гасити свічки. Ось тільки ніяких суджених-ряжених, як виявилося, ніхто не побачив. А страшно було не на жарт. Загалом, особисті питання залишилися без відповідей, їх потрібно було шукати самим. Яна згадала про хрещенські ворожіння. Навряд чи б ми наважилися на це, але коли наступного дня зайшли за Лелькою, вона зі страшними очима показала нам те невелике дзеркало, яке ми ставили за спиною. Тріщина розколола його на дві половини, які трималися тільки оправою. Може, ми занадто близько поставили свічку або в темряві зачепили його. А може бути… Можливо, застереження мали під собою серйозні підстави. Більше ми про ворожіння навіть не заговорювали.











