Згадалася віршована строчка часів «застою»: «Кажуть: під Новий рік що не побажається — все завжди станеться, все завжди збувається» А в мене дещо почало збуватися навіть за кілька днів до того, Нового, але такого давнього, року.

Моєму двоюрідному, як я жартома його називаю, онуку Андрійкові виповнилося тоді п’ять років. Мало радості випало на його дитинство. Так сталося, що виховувала його мама одна. Вона тяжко працювала в іншому місті, жила в гуртожитку, і, на жаль, не так часто випадали їй вільні дні, щоб приїхати до синочка, який залишався на піклуванні її старенької матері. Серйозному не по літах хлопчиську завжди хотілося чимось порадувати, розвеселити, а того Нового року — не просто обдарувати іграшкою чи солодощами, а здивувати чимось казковим.
Треба сказати, що майстерністю кравчині я не володію. Але того разу, помітивши в одному з магазинів на Садовій червоного кольору сатин і щось біле пухнасте, на кшталт ватного «снігу», загорілася пошити Андрійкові костюм Діда Мороза (він потім трансформувався в костюм молоденького Нового року). Сказано — зроблено. Надихало передчуття бачити щасливо сяючі очі малюка.
…З покупкою летіла я додому, немов на крилах, підзабувши, що їду в громадському транспорті і що в передсвяткові дні злодюжки-кишенькові злодії, теж у передчутті тільки їм відомого задоволення, надзвичайно активні. Словом, зовсім не стривожилася, відчувши легкий «смик» своєї напіврозкритої через набитий у ній «товар» невеликої сумки. Лише вдома схопилася за маленький пластиковий кульок, куди переклала посвідчення і з якоїсь, тепер уже забутої, потреби — паспорт. І тільки вдома, як під спалахом фотоапарата, в пам’яті «висвітилося» раптом обличчя симпатичного молодого чоловіка, який допомагав мені втиснутися в переповнений вагон тролейбуса. «Допоміг»… «Розтяпа! — розлютилася я сама на себе. — І що тепер робити? Скільки всього доведеться витримати, поки документи відновиш…».
Але ж кажуть, що «під Новий рік що не побажається…». Наступного дня — дзвінок додому. Якийсь чоловік ввічливо повідомив: «Пасажири на підлозі тролейбуса знайшли ваші документи і віддали їх водієві. А я, знаючи, що за них можуть вимагати викуп, забрав їх. Приїжджайте. Нічого не треба».
Можете уявити мою радість, коли я з «новорічними апельсинами-мандаринами» і, здається, шампанським (ну, а як інакше — ви б теж у подібній ситуації сповнилися вдячності) на всіх парах мчала в одну з багатоповерхівок на Таїрова. Славна, у віці, пара, дай їм Бог здоров’я, по-справжньому ощасливила мене. Як мене «вирахували»? Встановивши за паспортом мою адресу, дізналися і номер телефону. Воістину, не знаєш, де знайдеш, де загубиш.
…Новорічний костюм для Андрійка шила я вручну, переважно, вечорами, після роботи. Вийшло несподівано здорово. Пошила і шапочку-ковпак, і мішок. Такий же, яскраво-червоний. У нього й склала костюм, білі валянки з натягнутими на них червоними ж молдавськими глибокими капцями, і, звичайно, подарунки. Увечері 31 грудня, прибувши «за місцем призначення» з дорожньою сумкою, куди сховала всі «скарби», після привітань і скромної вечері підморгнула мамі Андрія і вивела всіх у двір — слухати «салют» і вгадувати його «авторів», благо серед них були й не дуже далекі сусіди. (У нашій місцевості мисливці, як правило, зустрічають зимові свята пострілами в повітря зі своїх берданок або як ще там у них рушниці називаються). Під шумок на хвилинку кудись відлучилася мама Андрюші. А незабаром і його попросили подивитися в хаті, чи не приходив до нас Дід Мороз, поки ми тут забавлялися. Малеча вискочив на ґанок буквально за мить і, захлинаючись від радості, на всю свою міць сповістив: «Мамо! Він приходив!!!»
… Під ялинкою ми виявили досить місткий червоний мішок з різними цікавими дрібницями. Довго дивувалися і дякували Дідові Морозу, а вбраний у все нове дідо-морозівське вбрання Андрійко крутився і щасливо сміявся…
Зараз він без п’яти хвилин інженер-електронщик. 25 січня захищає диплом. Чи пам’ятає він той Новий рік? Не знаю, не запитувала. А я от згадала. І виявилося, той вогник нічим не замутненої, щирої дитячої радості і через багато років здатний зігріти душу.