Чотирнадцятого грудня 2016 року виповнюється 80 років подвигу екіпажу торгового судна «Комсомол» (порт приписки — Одеса).
…Теплохід відійшов від одеського причалу до далеких іспанських берегів і вже ніколи не повернувся в рідну гавань. Судно було потоплено 14 грудня 1936 року крейсером «Канаріс» у Середземному морі, на траверзі Алжиру.
«Комсомол» став першою жертвою морського піратства генерала Франко. Весь екіпаж — 36 осіб — був узятий у полон і без суду та слідства засуджений до розстрілу в Андалузькій каторжній в’язниці Пуерто дель Санта Марія. Лише через три роки уряду СРСР та світовій громадськості вдалося вирвати з фашистських застінків весь екіпаж теплохода «Комсомол».
Серед захоплених моряків опинився і мій батько, Ваня Гайдаєнко — 22-річний матрос. Потім, після Великої Вітчизняної, він став відомим радянським письменником і громадським діячем.
Одесити старшого покоління пам’ятають карту військових дій 1936—1939 рр. на Піренейському півострові, встановлену в Міському саду. Повз неї ніхто не міг пройти і залишитися байдужим до злочинів фашизму. Іспанська земля була його першою жертвою і стала випробувальним полігоном. У жовтні 1936 року Радянський Союз на прохання уряду Іспанської республіки почав здійснювати поставки зброї. Екіпажу теплохода «Комсомол» довелося першим прокладати цю важку стежку, повну несподіванок і небезпек.
Я часто думаю, що було б, якби ці молоді хлопці, не витримавши жорстоких катувань, побоїв і принижень, зламалися, спокусившись солодкими обіцянками, або піддалися провокаціям на допитах в одиночних казематах? Але моряки вистояли! Капітан, 35-річний Г. Мезенцев, горда, добре освічена людина, разом з помполітом А. Кульбергом і доктором Н. Павленком, підтримували весь екіпаж у найважчих ситуаціях. Саме капітану запропонували від імені всіх моряків підписати брехливе послання до бійців інтернаціональних бригад республіканської Іспанії про нібито добровільний перехід екіпажу теплохода «Комсомол» на бік франкістів. За відмову — голод, заборона на сон.
Малоймовірно, що зрадивши, хто-небудь із них вижив би в м’ясорубці Другої світової. І не було б у нашій славній літописі ще одного героїчного вчинку моряків-чорноморців задовго до початку війни 1941 року. Не побачила б світ перша проба пера, книга молодого І. Гайдаєнка «У фашистському полоні». Вона вийшла в розпал Великої Вітчизняної, у червні 1942 року. Хто читав її в проміжках між боями, в окопах на передовій або в тилу, розумів, як підступний і жорстокий ворог.
«Ніколи в житті мені не довелося пережити більш щасливих хвилин, ніж ті, коли я ступив на рідну землю після полону, — розповідав батько. — Мені хотілося обійняти кожного зустрічного, поторкати рукою кожен листочок на дереві. Я дихав і не міг надихатися запахом наших трав і моря! Але якби мені довелося почати життя спочатку, я б не хотів іншої долі…».
«Воля і дух людини… Перед ним здається найсильніша зброя», — завжди згадую ці слова великої Пасіонарії, полум’яної дочки іспанського народу Долорес Ібаррурі, коли мова заходить про наше славне минуле. Думаю, що і в сьогоденні приклади самовідданості наших батьків допомагають підтримувати наше життєлюбство, не здаватися і не зраджувати.
Післямова:
Є в нашому місті люди, які своїми справами не дають перерватися естафеті пам’яті. Завдяки їм покоління юних одеситів ніколи не стане Іванами, свого роду не пам’ятаючими. Сьогодні я вдячна голові правління НСЖУ, заслуженому журналісту України Ю. Роботі, меценату
В. Новікову та громадській організації ветеранів флоту ДСК ЧМП за створення меморіальної дошки капітану легендарного т/х «Комсомол» Г. Мезенцеву. Вона буде встановлена на Приморському бульварі, на фасаді будинку, де жив у молоді роки Георгій Опанасович.
У ці дні побачить світ і пам’ятна медаль, викарбувана на честь 100-річчя від дня народження І. П. Гайдаєнка. Висловлюю глибоку вдячність начальнику морехідного училища ім. А. І. Марінеско — А. І. Сабурову, голові Асоціації моряків-підводників ім. А. І. Марінеско — Є. С. Лівшицю за збереження морських традицій у нашому місті та допомогу у виготовленні ювілейної медалі.











