Тема дуже болюча, давня… За вирішення проблеми припинення наруги над окремими могилами та цілими кладовищами Одеси міська влада не береться і не хоче цього. Заходи, що вживаються громадськими активістами щодо налагодження прямих контактів та взаємодії з мерією, депутатським корпусом, навіть спроби допомогти їм, дають надто малі результати.
Наявне пряме ігнорування всього досить об’ємного та добре опрацьованого законодавства України щодо захисту місць поховань. І далеко не тільки щодо окремих могил та надгробків, номінально «охороняваних державою», але й усього комплексу кладовищ міста, як «колишніх», так і діючих, як «історичних», так і звичайних.
Наприклад, адже дуже мало хто знає хоча б про місце Карантинного, раніше іменованого на всіх планах «Чумним», кладовища на території колишнього карантину, а тепер парку ім. Шевченка — парку культури, між іншим. Нічого не знають і про історію його. Навіть дирекція парку зовсім не перешкоджає тому, що по могилах-газонах кладовища прокладена вже впевнена автомобільна колія. Жодного знака, що сповіщає про те, що це пам’ятне місце охороняється державою, позначення меж його, пам’ятника воїнам-героям немає і близько.
А між тим ставлення до могил предків і попередників, воістину пушкінська «любов до батьківських гробів» або хоча б проста повага до їхньої праці — яскрава ознака цивілізованості будь-яких громадян будь-якого міста та держави.
Мене, відверто кажучи, дуже мало турбує те, що подумають про нас у країнах давно зотлілого і порочного світу, за якоюсь давньою і дивною традицією, а сьогодні відверто помилково ще званого «цивілізованим». Їм би своїми гріхами перейматися. Дуже далеко не все у них гаразд щодо моралі; немає жодної можливості та необхідності їх ідеалізувати, а тим більше брати як критерій та приклад. Не для них ми живемо. Незмірно важливіше те, що ми самі робимо і думаємо про це, — чи є ще у нас совість, честь, що думають про це наша мерія та наші депутати, чи збираються щось вжити для наведення хоча б відносного порядку, хоча б почати це робити.
На жаль, тільки активісти-громадські активісти і стурбовані описаною в статті «Про «любов до батьківських гробів» проблемою. Так, наприклад, при Художньому музеї утворилася вже група активістів, яка займається пошуком могил художників та доглядом за ними. Дякую чесним людям Одеси! Дякую, звичайно ж, і князю Андрію Анатолійовичу Горчакову, який активно, наскільки вистачає його сил і можливостей, займається порятунком нашої з вами зганьбленої честі. За участю А. Горчакова, краєзнавців та громадськості міста вдалося врятувати від повного руйнування та забудови старовинне кладовище в сусідньому з нами Миколаєві — там отримали гідний захист творці міста, його історії. Слава місту, що має таких захисників і керівників!
Про долю ж кладовищ Одеси відомо дуже багато найсумнішого. Але ніхто і жоден чиновник жодного рангу не може хизуватися своєю любов’ю до нашого міста та історії в умовах найсумнішого стану могил його героїв, його творців, наших попередників…











