пн, 16 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Початківець автор, як сама вона називає себе, Соня Лашкевич-Вереск, лауреат другої премії IV Міжнародного конкурсу на кращий твір для дітей «Корнійчуківська премія» 2016 року в номінації «Поезія для дітей», постаралася розвіяти осінню журбу веселою та повчальною історією.

В одному невеликому затишному будинку, біля дверей на подвір’я, висів старовинний дверний дзвінок, що дістався мешканцям цього будинку у спадок від прабабусі. Його дерев’яний корпус прикрашали різьблені завитки, а на великій блискучій кнопці красувалася кумедна маленька рожиця. Варто було тільки комусь натиснути цю кнопку, як металевий молоточок одразу починав часто й швидко вдаряти по чашці дзвінка, і в передпокої лунало дзвінке дріботіння, схоже на передзвін бляшаних дзвіночків. Так мешканці будинку дізнавалися про прихід гостей.

Але нерідко бувало, що дзвінок довго мовчав. Не те щоб він барахлив чи не було гостей — ні, він мовчав, бо ображався. Це був дуже образливий і буркотливий дверний дзвінок. Він ображався абсолютно без жодної причини, а у вільний від образ час бурчав на все, що б навколо не відбувалося.

Мешканцями будинку були такі веселі та товариські люди, що не минав дня без того, щоб до них хтось не заглянув у гості. Але дверному дзвінку це не приносило жодної радості. Він завжди несхвально поглядав на гостей і частенько мовчав, з усіх сил вдаючи, що зламався.

Якось дверний дзвінок так довго й старанно мовчав, що мешканці будинку, подумавши, що він і справді зламався, повісили на дверях табличку: «Дзвінок зламаний, стукайте!»
«Ось і чудово! Тепер-то мені перестануть надокучати!» — пробурмотів дзвінок і надувся.
Минали дні, приходили гості, а дверний дзвінок все мовчав і мовчав. Його блискуча кнопка покривалася пилом, а по різьбленому корпусу вилися стебла берізки та запашного горошку. Йому здавалося, що всі спеціально про нього забули, і від цього він ще старанніше ображався.
Одного разу, яскравим сонячним днем, дзвінок побачив біля будинку сусідського цуценя. Воно бігло за жовтою метеликом, яка, немов дражнячи його, то злітала дуже високо, то опускалася зовсім низько. І, нарешті, покружлявши, сіла на маленький квіточку-грамофончик, якраз над дверним дзвінком.
— Пробачте, — дуже ввічливо сказало цуценя, з цікавістю розглядаючи дзвінок, що висів на стіні, і привітно виляючи хвостом. — А що ви там робите?
Цуценя ніколи раніше не бачило дверних дзвінків і зовсім не знало, для чого вони потрібні.
— Не твоя справа, — сердито пробурмотів дзвінок і нахмурився. Він не хотів, щоб його турбували.
Цуценя подивилося на густі зарості, які, немов ширма, затуляли дверний дзвінок, і, хвилину подумавши, радісно вигукнуло:
— А-а! Ви, напевно, там ховаєтеся. А можна я теж з вами сховаюся?
І не встиг дверний дзвінок заперечити, як цуценя почало незграбно дертися по стеблах запашного горошку.
— Геть! Геть! Ні від кого я тут не ховаюся! Чого причепився?!
— Я не причепився. У мене ще повідець немає, щоб причепитися, — сказало простодушно цуценя і, підстрибнувши, гордо додало — Але коли я виросту, у мене обов’язково буде повідець, найкращий, як у справжньої дорослої собаки!
І цуценя засяяло, уявивши, як йому заздритимуть усі сусідські собаки, коли побачать його гарний новенький повідець.
— Дурниці! — пробурмотів дверний дзвінок, похмурий, як хмара.
Цуценя не розуміло, що означає «дурниці», які вони бувають і чи можна їх понюхати. Тому воно здивовано підняло вухо і запитало про це. Але дзвінок тільки незадоволено скривилося і нічого не відповіло. Він хотів якнайшвидше позбутися надокучливого цуценяти і думав, що той образиться і піде. Але замість цього цуценя ще раз високо підстрибнуло і, схиливши голову набік, з цікавістю запитало:
— А що ви вмієте?
Дверний дзвінок, зрозуміло, вмів сповіщати про прихід гостей, але ще краще у нього виходило ображатися і бурчати, тому він знову промовчав.
— А я вмію ловити свій хвіст і ще гавкати!
Сказавши це, цуценя завертілося на місці, а потім дзвінко загавкало. І, помахавши на прощання хвостом, утекло додому.
З цього дня цуценя стало часто приходити до старого дверного дзвінка. Поступово дзвінок звик до веселого і допитливого цуценяти і був навіть радий, що познайомився з ним. Разом вони могли годинами розглядати всякі цікаві речі: порожні пластмасові пляшки, іржаві консервні банки, старі капці, які знаходило і радісно приносило цуценя. І хоча дверний дзвінок не міг стрибати і бігати за метеликами так само, як це робив його новий друг, але зате він вмів розповідати дивовижні та захоплюючі історії, які сам вигадував. У цуценяти була одна мрія, воно хотіло стати поліцейською собакою, і дзвінок вигадував незвичайні пригоди, в яких цуценя вистежувало злодіїв і знаходило заховані скарби. Кожен день історії були нові, все яскравіші, все захопливіші. В них порожня пластмасова пляшка перетворювалася на барвисту повітряну кулю або дирижабль, іржава консервна банка — на великий підводний човен, а старий капці — на корабель з міцними вітрилами. Цуценя слухало, роззявивши рота і не приховуючи свого здивування. Воно, як наяву, бачило захопливі погоні, блискучі скарби, і, бувало, важливий — від носа до хвоста, — розходжувало по двору або сідало зручніше і мрійливо протягувало: «У-я-в-ля-ю!».
Вперше дверний дзвінок подумав про те, як добре мати друга. Адже виявилося, що дружити з кимось набагато цікавіше і веселіше, ніж бурчати або ображатися на самоті. І він задзвенів так голосно, як тільки міг.
— Здається, наш старий дверний дзвінок запрацював! — хором вигукнули здивовані мешканці будинку і вибігли подивитися.
А дзвінок все дзвенів і дзвенів. Йому зовсім розхотілося мовчати. І треба сказати, що сталося це якраз вчасно, тому що його вже збиралися викинути і купити новий дверний дзвінок.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса