Люблю наше Міське сад. Але іноді, якщо чесно, не хотіла туди заходити. Особливо у вихідні. Кожні 15—20 хвилин до вас підходитимуть різного роду люди з пропозиціями: описати по руці ваш характер, визначити подальшу долю і передбачити найближче і віддалене майбутнє.
З засмальцьованими ксероксами в папці та картонною табличкою з душероздираючим текстом до вас обов’язково підійде «знедолена мати хворого дитини», яка збирає на його лікування гроші вже три сезони поспіль, виключно в теплу пору року.
Волонтери-аферисти також вибрали Міське сад для своєї діяльності. Носяться взад-вперед з неопломбованою коробкою, без бейджика і форменого одягу, з простими роздруківками, скачаними з інтернету.
Хіт сезону весна — літо 2016 р.: ряжений піп-розстрига, який неквапливо прогулюється від «Привозу» до Дерибасівської, просячи на віру, а в середині дня ховається від спеки, жебракуючи в будівлі «Пасажу».
На мікроавтобусі в найближчий провулок регулярно привозять табір, який дружною юрбою, цілий день кочує від Соборної площі через Міський сад і завершує почесне коло Приморським бульваром. Їхні малолітні чада діловито оглядають вас, шукаючи чим би поживитися, поки батьки намагаються нав’язливо випросити гроші. Самі ж ходять у добротних шкіряних босоніжках, недешевих хустках і золотих прикрасах.
А адже Одеса претендує на звання туристичної столиці України, наше місто відвідують безліч іноземних туристів, які теж відпочивають у Міському саду. Ця виставлена напоказ злидні створює хибне враження про рівень життя в країні. І сильно псує вигляд Одеси!
Раніше, коли в Міському саду тільки пройшла реконструкція, в ньому постійно працював патруль. Стежили за порядком, чистотою. Виганяли брудних, заразних бомжів, які намагалися спати на лавках, стежили, щоб не було волоцюг, алкашів і жебраків.
Чому зараз цим ніхто не займається?
Брудні, хворі та заразні люди без певного місця проживання, нікого не соромлячись, серед білого дня, сплять на лавках, де потім сидимо ми з вами, а прокинувшись, йдуть під найближче дерево і справляють нужду. Перебувати поруч з такими «громадянами» неможливо через смердючий запах.
У центрі курортного міста, в літній сезон людей дуже багато. Тому середня денна каса жебрака стартує від 200 гривень. При щоденній роботі, навіть при мінімальних заробітках, їхній місячний дохід становить від 6 тисяч гривень за скромними підрахунками! Інша справа, що просто так на хлібне місце ніхто сам стати не може. Це серйозний бізнес, який напевно кимось кришується…
На любові до тварин теж вдається непогано заробляти. Зазвичай такі аферисти просять «на корм голодним тваринам» або збирають кошти нібито для притулку.
Якось біля булочної за рогом мого будинку з’явилася старенька, що жалібно просила милостиню. Я купила їй половину батона і, виходячи, віддала хліб, бажаючи допомогти. Бабуся подякувала мені. Я пішла в сусідню аптеку. Повертаючись через хвилин п’ять додому і, проходячи повз цієї булочної, знову бачу бабусю, знову з порожніми руками, а поруч у сітчастій урні валяється півбатона!
На перехресті Грецької та Рішельєвської довгі роки сидів старенький акордеоніст. Грав дуже непогано, а одягнений був просто в лахміття, сам худющий, очі скляні. Постійно підкидала йому пару гривень, поки якось увечері не зайшла в «Макдональдс» купити морозиво. Поруч до каси підійшов цей «бідний» дідусь і спокійно замовив півменю закладу, ні в чому собі не відмовляючи!
Давати чи не давати? Шкодувати чи не шкодувати? Особиста справа кожного.
Я вважаю так. Хочете допомогти дитині або бабусі, що просить — запропонуйте їм сходити разом з вами в магазин і купіть їм що-небудь поїсти (якщо вони, звичайно, погодяться піти). Запевняю, 99 відсотків відмовляться!
Крім того, не варто забувати основний закон маркетингу — попит породжує пропозицію. Поки люди, не замислюючись, подають — псевдонімі будуть існувати.











