сб, 21 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

19 червня — День медичного працівника

Одеські погроми на початку минулого століття практично не залишали шансів на порятунок тим, хто не встиг сховатися від погромників. За численними свідченнями очевидців, армія і поліція не тільки не прагнули врятувати городян, а всіляко сприяли громилам. У ті дні чи не єдиними, хто реально допомагав нещасним, нерідко ризикуючи власним життям, були чергові лікарі одеської швидкої допомоги. Крім надання безпосередньо медичної допомоги, вони вивозили людей у ​​безпечні райони, нерідко буквально вириваючи приречених на смерть з рук погромників. Через багато років таких героїв стали називати ПРАВЕДНИКАМИ СВІТУ.

Напередодні Дня медпрацівника пропонуємо вашій увазі фрагменти доповідей, зроблених героїчними одеськими медиками за підсумками своєї роботи в жовтні 1905 року.
Доктор О. Н. Бєлов:
«…Карета «швидкої допомоги» була викликана на кут Гулевої та Ніжинської вулиць підібрати поранених. По приїзду я застав наступну картину: на бруківці лежав поранений чоловік у сорочці, штанях і жилеті — брудних і місцями розірваних. Навколо нього стояла велика юрба чоловіків, озброєних палицями, ломами та водопровідними трубами. Пораненого з великими труднощами було укладено мною в карету… Другий поранений знаходився кроках в тридцяти. Так як він був уже в агонії, я почав перев’язувати інших поранених… Разом з доктором Дітеріксом ми перев’язали кількох чоловік… Юрба шуміла, продовжуючи підбирати в розбитих і розграбованих магазинах залишки… Завершивши перев’язки, ми хотіли їхати назад, але почули поблизу кілька залпів, а потім одиночні постріли з Соборної площі. На місці, де були зроблені постріли і залпи, було кілька поранених і один убитий. Двох поранених ми посадили в карету і відправили до лікарні, а я на візнику відправився на станцію швидкої допомоги»
Доктор І.І. Радецький:
«Я був викликаний в аптеку Гурського на розі Ямської та Преображенської. В аптеці я застав багато поранених, в тому числі рушничними кулями. Перев’язавши їх, я уклав на носилки поранену кулею в спину навиліт і праву ногу ззаду молоду дівчину років близько 18, яка перебувала в несвідомому стані, і разом з санітаром поніс її в карету. Перев’язавши доставлених з вулиці поранених, ми з доктором Бардахом вирушили в будинок, де рушнична куля вбила наповал прислугу і були небезпечно поранені дві жінки…
Проїжджаючи повз будинок № 5 по Картамишевській вулиці, ми почули жахливі крики і кинулися у двір. Побачивши двох дівчат років по 10-12, що втікали від громил, я кинувся на їх порятунок. Одну з них я схопив і штовхнув у бік сестер Червоного Хреста, які, перекинувши її на землю, сіли на неї і таким чином врятували. Іншу ж дівчину я не встиг врятувати, так як громила вдарив її сокирою по голові і вбив…».
Доктор І. Д. Перкель:
«В аптеці Горника на розі Дальницької та Степової я застав двох поранених. У одного були кульові рани голови, у іншого — забійно-рвані рани голови та обличчя. Надавши пораненим допомогу, я відвіз їх до Єврейської лікарні. На зворотному шляху, на розі М’ясоєдовської та Прохорівської, карету зупинили — в убогій квартирі в будинку 14 знаходилося 6 поранених євреїв, один з яких, з наскрізною раною живота, при мені помер. Пропрацювавши близько двох годин у цій квартирі і надавши допомогу пораненим, людям, що стікали кров’ю, я повернувся на станцію швидкої допомоги.
19 жовтня я виїхав за викликом на Велику Арнаутську, 44, де на квартирі надав допомогу Сергію Уточкіну, який отримав колоту рану спини в область лівої нирки. За словами потерпілого, рана йому була нанесена на розі Дерибасівської та Пушкінської, коли «патріотична» маніфестація йшла від міської думи по Дерибасівській. Хулігани побили поліном по голові одного старого єврея. Уточкін заступився за вбиваємого, за що і сам постраждав…
Під’їхавши до будинку, що знаходиться за Олександрівською ділянкою, я надав допомогу студенту 26 років, побитому хуліганами. У нього були кілька забійно-рваних ран голови та струс мозку. Надав допомогу селянину Івану Яковлєву, у якого була забита рана голови, потім робітнику Моні Шпрунду, пораненому рушничною кулею в живіт навиліт. Уклавши пораненого в карету, я поїхав на Тираспольську, де в другій приватній лічниці для приходьких хворих взяв важко пораненого в голову двома револьверними кулями. Всіх їх я доставив до лікарні.
Виїхавши в кареті на Карантинну, я надав допомогу пораненому в живіт з кількома забитими ранами голови чоловікові зі східними рисами та смуглим кольором обличчя. Пізніше з’ясувалося, що це чиновник канцелярії одеського градоначальника Петро Скрильов, якого помилково прийняли за єврея, поранили і побили.
У будинку на Колонтаївській, 28 ми з доктором Радецьким знайшли в підвалі старого, що сховався в темному кутку. У нього виявився перелом лівого плеча і садна на тілі. Ми надали йому допомогу і передали сестрам з летючого санітарного загону, яких багато було в місті…».
Доктор Гаврилов:
«Неодноразово солдати стріляли над нашою каретою і в нашу сторону. Була велика потреба в каретах, лікарів було більше, ніж карет. До наших послуг була надана карета дезінфекційної камери, карета Червоного Хреста і приватне ландо. Діяльність лікарів швидкої допомоги була дуже важкою. Ми виїжджали не тільки на виклики, але і з особистої ініціативи об’їжджали вулиці в пошуках поранених. У карету більше двох поранених не вміщалося, ми залишали їх на носилках, але тих, хто лежав на носилках, розстрілювали…. Тому ми в кареті їхали кроком, а позаду нас несли носилки з пораненими, і так ми їх довозили до Єврейської лікарні, де був повний двір врятованих…».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса