В літературознавстві є таке поняття — вічні теми. Йдеться про абстрактні речі — життя і смерть, любов і ненависть, віра, природа, доля… Склалися свої вічні теми і на «гарячій лінії» «Вечірки», вони, природно, набагато приземленіші — уряд, житлово-комунальне господарство, обслуговування населення, корупція… Не стало винятком і моє чергування. Тон задав Юрій Григорович Зарудняк.

— Ось мені цікаво: чи знає МВФ, який рівень життя українського народу? А якщо знає і при цьому виставляє вимоги, що ведуть до знищення нації, то це означає, що він (МВФ) наш прямий ворог. Народний депутат Юрій Бойко в одному зі своїх виступів навів такі цифри: газ, який коштує 700 гривень, нам продають за 7 тисяч. Віце-прем’єр Павло Розенко запропонував селянам переходити з газу на дрова — чи можна придумати щось цинічніше? Ось я і запитую: навіщо нам такий уряд?

— І ще одна болюча для мене тема, — продовжує читач, — вулиця Толбухіна. Скільки про неї вже писали! Маршал СРСР, справжній герой — це так ми дбаємо про пам’ять чудової людини? Соромно! Хоч би раз грейдер пройшов по бруківці! Знаєте, що я пропоную? Нехай віце-мер В’ячеслав Шандрик, який, як я розумію, відповідає за реконструкцію архітектурно-скульптурної композиції «Викрадення Європи» та благоустрій скверу на 9-й станції Великого Фонтану, після відвідування об’єктів повертається на службу саме вулицею Толбухіна. Можливо, тоді справа зрушить з мертвої точки?
А ось яку історію розповів пенсіонер, інвалід 2-ї групи, який проживає по вул. Левітана, В’ячеслав Миколайович:
— Не називаю свого прізвища тільки тому, що у мене в місті багато знайомих, прочитають — скажуть: навіщо дріб’язково, такою нісенітницею займатися? Але це не нісенітниця і не дрібниці. Отже, з сином ми прописані в однокімнатній квартирі. Але син давно виїхав на роботу до Німеччини. За часів міністра ЖКГ Кучеренка я змушений оплачувати комунальні послуги з розрахунку двох осіб. Коли влада змінилася, його наступник Розенко скасував це несправедливе положення (тобто тепер до уваги бралася не кількість прописаних, а число реально проживаючих). І після того, як у квітні минулого року я надав акт про те, що вже багато років проживаю на цій площі один, відповідно став платити тільки за себе. Однак у травні року нинішнього з мене знову вимагали оплату за двох. Я звернувся до КП «Чорноморський», ділянка № 4. Начальник Олександр Миколайович Габер відіслав мене до бухгалтера Рибак Ольги Пилипівни. Вона від мене вимагала (тільки уявіть собі!) довідку з місця роботи сина, про його зарплату, про те, скільки він платить податків. У Німеччині! Я це сприйняв як відвертий натяк на хабар. Знову пішов до начальника, він мене — назад до бухгалтера. Так тривало деякий час, і, зрештою, Габер підписав-таки підготовлений мною новий акт про кількість проживаючих у моїй квартирі та заяву про те, щоб стягувати оплату з розрахунку на одну людину. Обидва документи бухгалтер прийняла з відвертою неохотою (це я м’яко кажу) і заявила, що буде скаржитися. Цікаво, кому? Однак, я, на жаль, не впевнений, що після всіх моїх митарств знову не отримаю чергову квитанцію на двох осіб. Моя історія, вважаю, — приклад того, як відтворюються корупційні схеми.
— Ціни ростуть, а сервіс залишається в первісному стані, — вважає Марія Тихонівна Прудникова. — Щоб оплатити комунальні послуги, мені довелося простояти в банку чотири години. З мене деруть немислимі гроші, і за це я ще повинна страждати! І таке становище в усіх службах. Єдиний виняток — тепломережа, там все культурно, жодних черг. «Ощадбанк» підвищив ціну за те, що приймає платежі, але за що? За таке обслуговування? І чому вартість газу за січень, лютий і березень підвищилася вдвічі? Чому про це ніхто не пише?
Юрій Олександрович Чептиц повернувся до теми ОСББ. Він порівняв ці спільноти з обіцянкою світлого майбутнього, міражем.
— Я запитую: в чому плюси ОСББ для мешканців, наприклад, «хрущовок»? У відповідь чую: а що, жеки краще? Це елементарна демагогія. Мені все це бачиться як спроба перекласти турботи про капітальні ремонти на плечі мешканців. І ще один нюанс. Після прочитання інтерв’ю з головою асоціації «Одеський житловий союз» Євгеном Мальневим, опублікованого у вашій газеті, я зрозумів, що зі створенням ОСББ назріває чергове протистояння в суспільстві: хтось буде справно вносити гроші в загальний котел, а хтось (можливо, з об’єктивних причин) ні. Як у такому разі бути? Вважаю, що питання піднято невчасно. Доживемо до кращих часів і займемося ОСББ. А сьогодні місто повинно допомагати жекам, а не намагатися відгородитися від проблем населення.
Важко щось додати до пристрасних монологів читачів. Залишається триматися і не втрачати надії. Що вулицю Толбухіна приведуть до ладу, що недбалі чиновники будуть покарані, що ОСББ, як і жеки, бувають різними, що обслуговувати нас будуть по-людськи. Не можна піддаватися відчаю, який, як відомо, вважається одним із найстрашніших гріхів. Зрештою, в житті завжди є світлі моменти. Треба тільки вміти ними користуватися. Наприклад, той же Ю. А. Чептиц висловлює подяку «Вечірній Одесі» за опублікований рецепт, як він висловлюється, «ексклюзивного одеського страви — биточків з дрібної рибки».
— Це так смачно і корисно, — не втомлюється захоплюватися читач. — Я, до речі, вдосконалив рецепт — не смажив на сковороді, а запек рибку в духовці. Це — щось! Хочете, надішлю в редакцію свій спосіб приготування?
Надсилайте, Юрію Олександровичу, обов’язково надсилайте. Це стосується всіх читачів «Вечірньої Одеси» — надсилайте нам свої рецепти страв, ми їх у свою чергу будемо розміщувати в «ЗУХу».
Євгенія Терентіївна стурбована вирубкою дерев на вулицях Катерининській та Пантелеймонівській. Олександр Мажаєв просить надрукувати інтерв’ю з Людмилою Щипакіною — тренером баскетбольного клубу «Інтерхім — СДЮСШОР ім. Б. Літвака», який став чемпіоном України. І перше, і друге повідомлення приймаємо до відома.
Михайло Миколайович зі Слобідки дякує правлінню банку «Південний» за привітання ветеранів з Днем Перемоги та подарунок у вигляді сертифіката на 400 гривень, на який протягом року в аптеках «Фармація» можна придбати ліки. Єдине, що бентежить читача: закупівлю можна зробити тільки одноразово. Дивно, звичайно, хоча вартість препаратів нині така, що на 400 гривень не розгуляєшся. Все одно дякую.
А підполковник у відставці, інвалід 1-ї групи Семен Ілліч Докучаєв спочатку приголомшив: «Вже рік, як не читаю «Вечірню Одесу». Але тут же пояснив:
— Різко впав зір — нічого практично не бачив. Тоді я звернувся до 411-го військового госпіталю, де мною займалася кандидат медичних наук, лікар-офтальмолог, завідуюча кабінетом лазерної мікрохірургії, хірург вищої категорії Юлія Володимирівна Уманська. Вона запропонувала замінити кришталик на обох очах. Протягом двох місяців Юлія Володимирівна блискуче зробила обидві операції, і тепер я бачу і можу читати свою улюблену «Вечірку». Мій лікар — не тільки лікар від Бога, але й людина великої душі. Величезне їй спасибі та побажання здоров’я, довгих років життя та успіхів у роботі.
Ну ось, так-то краще. Так хочеться, щоб «вічними темами» під час чергування були шляхетність, професіоналізм, милосердя і вдячність за це.

У понеділок, 23 травня, на «гарячому телефоні» «Вечірньої Одеси» 64-97-58 з 10.00 до 12.00 чергує завідуюча відділом культури Валентина Василівна Левчук.