пн, 16 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Одяг онучки після того, як та з нього виростала, ми передавали друзям з маленькими дітьми. Дівчинка наша носила речі акуратно, та й дорослішала швидко, тож шубки-платтячка (в тому числі й ті, що, у свою чергу, дісталися нам від старших дітей знайомих) залишалися, якщо не в ідеальному, то у дуже хорошому стані. Власне кажучи, цей механізм діяв ще за часів мого дитинства.
Так тривало років до тринадцяти-чотирнадцяти. Але в якийсь момент виявилося, що передавати більше нічого. А річ у тім, що Аліса та її невідомі компаньйони розвинули бурхливу торговельну діяльність. Зв’язуючись між собою в соціальних мережах, вони створили в інтернеті якусь «стіну», через яку продавали один одному речі, що стали непотрібними. І, треба визнати, товарообмін йшов вельми і вельми активно.
Правду кажучи, мене цей процес дещо напружував. Але дружина заспокоїла:
— Може, хоч одна людина в родині буде пристосована до сьогоднішнього життя.
Погодьтеся, в її словах є сенс. Хоча…
Одного разу я жартома запропонував Алісі продати й мої старі, але цілком придатні для носіння речі. Вона сприйняла почуте серйозно і категорично відмовилася.
— У чому річ? — зацікавився я. — Адже серед твоїх ровесників трапляються хлопці моєї комплекції і навіть більші.
— Розмір тут ні до чого, — відповіла онучка. — Просто в тебе і моїх друзів різні смаки.
Заперечити було нічого. І що казати, якщо ще десять років тому вона оголосила мені вирок:
— Дідусю, ти нічого не розумієш: головне в житті — мода.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса