пн, 16 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Йшов 1921 рік. Ще тривала Громадянська війна. Війська Врангеля під натиском Червоної Армії відступали до Криму. Їхній обоз потрапив до села Табулди, де вони ненадовго зупинилися. Мешканець села, 35-річний Кузьма, побачив у них молодого коня білосніжної масті з одним правим оком і раною на задній нозі та умовив обозників залишити йому поранену тварину на вилікування.

Коли врангелівці покинули село, Кузьма згадав, що не спитав імені коня. Його сусід-коваль сказав: «Наш односелець Володька Бірюков прийшов з війни без ока і однієї ноги. Давай назвемо мерина Володькою. Він поступово звикне до нового клички». Так і вирішили. Кузьма вилікував коня, і той служив йому вірою і правдою, виконуючи різні сільськогосподарські роботи.

Село Табулди (близько сорока дворів) було багатонаціональним. Жили в ньому татари, росіяни, українці та поселилися там на запрошення царської влади ще в середині XIX століття німці. Ось за їхньою ініціативою вирішили копати всім селом артезіанський колодязь, оскільки півострів завжди страждав від нестачі прісної води. За три роки, з 1929-го по 1932-й, вирили його і навіть обклали цеглою. Встановили на осі дерев’яний барабан, поставили чан і навісили трос на барабан: коли він обертався в один бік, баддя на тросі опускалася за водою в колодязь, а друга, наповнена, піднімалася з нього наверх, і людина, що стежила за процесом, перекидала її в чан. Потім все повторювалося у зворотному напрямку.

Доглядати за колодязем і діставати звідти воду доручили Кузьмі, а він залучив до цієї справи Володьку. Для того, щоб піднімати бадді, потрібно було привчити коня ходити по колу то в один, то в інший бік. Володька був дуже розумний, він швидко освоїв нову роботу і багато років справно її виконував. Як тільки підходив час наповнювати чан, кінь йшов до барабана і ставав під ним. Кузьма або хтось інший надягав на нього шлею, прив’язану під барабаном, і кінь починав ходити по колу. Коли баддя, наповнена водою, була нагорі, він зупинявся, баддю виливали в чан, а Володька розвертався і йшов в інший бік. Після того, як чан наповнювався, кінь чекав, щоб з нього зняли шлею. Якщо потрібна була вода понад звичайну норму, то змусити його працювати міг тільки Кузьма. Звільнившись, Володька йшов до стайні або пасся на найближчому за селом лужку. Ніхто з селян не пам’ятав випадку, щоб він спізнився або не прийшов на водокачку.

Кінь настільки прив’язався до Кузьми, що коли бачив його своїм єдиним оком, то піднімав голову і вітав легким іржанням. Влітку біля барабана збиралася дітвора. Кожен намагався принести Володьці щось смачне — шматок коржика, трохи вівса, ячменю або просто свіжої трави. Він ніколи не брав їжу під час роботи, але як тільки закінчував, не ображав нікого: акуратно брав частування з рук усіх дітлахів своїми м’якими губами.

У 1941-му фашисти окупували Табулди. Одного разу туди заїхала їхня технічна частина — кілька машин і з десяток мотоциклів. Зупинилися у дворі біля водокачки. Їм було потрібно багато води. А Кузьма щойно зняв з Володьки шлею. Підійшов гітлерівць і вирішив сам надіти шлею на коня, але кінь мотав головою, не давався йому. Тоді фашист взяв палицю і став бити непокірного. Тут вже розлючена тварина схопила кривдника старими, але ще міцними зубами за плече і так його тріпнула об землю, що той закричав благим матом. Негайно інший фашист знівечив голову Володьки автоматной чергою. Кінь впав, обагряючи кров’ю тепер уже колишнє робоче місце. Всі, хто спостерігав це, були в жаху.

Закривавленого німця відразу ж кудись відвезли на мотоциклі. Дуже швидко півсела збіглося до водокачки. Кузьма стояв і мовчки плакав. Прийшов бригадир і сказав: «Беріть коня, тягніть за село і там гідно поховайте…». Всіх присутніх душили сльози, було дуже шкода Володьку. Так за селом і поховали трудівника коня, який загинув від рук фашистів. А селяни залишилися без прісної води, поки не привчили іншого коня.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса