Здавалося б, який може бути зв’язок між кубинською монетою номіналом в одне песо та якорем океанського судна? Але в моїй багаторічній морській практиці такий зв’язок був. А згадав я про неї, побувавши нещодавно в болгарському місті Варна, де в радянські часи, працюючи на суднах Чорноморського пароплавства, доводилося стояти в ремонті на заводі імені Георгія Димитрова, на якому будували та ремонтували судна.

ЦЕЙ ЗАВОД знаходиться в передмісті Варни Аспарухово і має величезний сухий док, куди приходили на докування пасажирські лайнери Чорноморського пароплавства «Росія», «Грузія», «Адмірал Нахімов», «Україна» та інші. Будувалися на цьому заводі для СРСР і невеликі пасажирські теплоходи для заходів у мілководні порти. У Чорноморському пароплавстві було їх штук п’ять, що носили назви «Ай-Петрі», «Аю-Даг», «Ай-Тодор» та ще якісь «Ай», за що моряки прозвали цю серію «Ай, ай, ай».
До Варни я приїхав взимку за недорогою туристичною путівкою і жив у тризірковому майже порожньому готелі недалеко від моря. У номері над письмовим столом висіла копія картини болгарського художника Георгі Велчева «Літній пейзаж». На картині були руді скелі, об які білою піною розбивався морський прибій, кам’яні будиночки, що притулилися до схилів гір, і таке несамовито спекотне сонце, що навіть у похмурі дні від цієї картини в номері було світло. А з вікна номера було видно порт, теж майже порожній, як і готель. Болгарія переживала економічну кризу, і літня болгарка на ім’я Ангеліна, яка прибирала мій номер, при нашому знайомстві, коли я запитав, як їй живеться, лише скорботно зітхнула і, махнувши рукою, взялася за прибирання. Вийшовши з готелю, можна було одразу потрапити на пляж, по-зимовому безлюдний, над яким з криками носилися чайки. А море було спокійним і до самого горизонту відливало тугою синявою…
До Варни я приїхав закінчити книгу. Тут мені ніхто не заважав, і, просидівши за комп’ютером до половини дня, я вирушав блукати містом. У Варні є вірменська церква святого Саркіса, дуже схожа на ту, що побудована одеськими вірменами в Аркадії. Поблукавши містом, я заходив до цієї церкви, де познайомився з її настоятелем, отцем Аветом, доброю і привітною людиною, яка знала російську мову. Я подарував йому свою книгу «Ангели живуть на землі», в якій писав про вірменську родину Келеджян. Це були друзі моїх батьків, чоловік і дружина Баруль і Репсіме.
Коли в 1941 році в окупованій румунами Одесі мене з матір’ю та сестрою, як євреїв, загнали в гетто, Баруль і Репсіме, рятуючи нас від голодної смерті, допомагали нам продуктами. Допомагали нам у той страшний час і мій друг дитинства Сергій Багдасарян, і його мати, тітка Перуза. За моїми та моєї сестри Рози свідченнями Єрусалимський музей «Яд Вашем» присвоїв цим благородним людям, на жаль, уже посмертно, звання «Праведників світу». Прочитавши за кілька днів книгу, отець Авет сказав, що дасть її читати своїм парафіянам, багато з яких теж знають російську мову.
Ще мені полюбилося заходити у Варні до археологічного музею. У давні часи Болгарія була дорогою народів, місцем їхніх тривалих стоянок, і в музеї зібрані численні залишки колись багатих і різноманітних культур. Стоять там і витягнуті болгарськими рибалками сітками з морського дна грецькі амфори, що пережили століття. У цьому музеї є й відділ нумізматики, де можна бачити монети всіх країн від найдавніших часів до наших днів. Там і побачив я кубинську монету, яка нагадала мені історію про зв’язок такої монети з якорем океанського судна.
А ІСТОРІЯ БУЛА ТАКА.
Взимку 1971 року теплохід «Аркадій Гайдар», на якому я плавав стармехом, прийшов з вантажем кубинського цукру до Одеси. Під час митного огляду один з митників, оглядаючи каюту третього помічника капітана, відкривши платтяну шафу, сунув руку в кишеню пінджака, що висів там, і дістав звідти срібну монету номіналом в одне песо. Ця стара потерта монета, що ходила на Кубі ще за диктатора Батісти, не була внесена до митної декларації, яку третій помічник заповнював перед приходом у рідний порт, і митник склав протокол про контрабанду.
Можливо, службовець митниці й не звернув би на цю монету уваги, якби в той час на Платонівському молу Одеського порту не стояла під арештом «Башкирія» — пасажирський лайнер, що працював на Близькосхідній лінії Одеса — Бейрут.
На «Башкирії», при черговому поверненні до Одеси, в каюті одного з барменів митники виявили схованку із золотими монетами. «Башкирією» зайнялося КДБ, і під час допиту бармена з’ясувалося, що він возив до Бейрута великі суми радянських грошей, які користувалися тоді на Близькому Сході великим попитом, і купував на ці гроші золоті вироби, в тому числі й монети. Все це переслідувалося радянськими законами, і судно було заарештовано. На лінію Одеса — Бейрут поставили «Україну», а біля трапа «Башкирії», поки тривало слідство, цілодобово чергувала міліція, не випускаючи нікого на берег.
У всіх каютах «Башкирії» митники вскривали переборки, в машинному відділенні відкривали паливні та баластні танки, і в одному з порожніх танків теж знайшли заховані там золоті вироби. З’ясувалося, що ці вироби сховав один з механіків на прохання музикантів суднового оркестру, які сплатили йому за це гроші.
Потім був суд. Відбувався він у Палаці моряків. Контрабандисти отримали тюремні терміни, і в газеті «Моряк» була про все це стаття під назвою «Павуки».
Ось чому митник склав протокол про контрабанду, коли під час огляду «Аркадія Гайдара» виявив незадеклароване срібне песо, яке третій помічник, колекціонуючи монети різних країн, виміняв на Кубі за флакон одеколону «Шипр».
Після вигнання з Куби диктатора Батісти і приходу до влади революційного уряду Фіделя Кастро, американці блокували острів. Населення Куби отримувало продукти за картками. Парфумерії не було жодної, і дешеві радянські одеколони «Шипр», «Кармен», «Квітковий» користувалися великим попитом. Цим і скористався наш третій помічник, вимінявши у кубинського вантажника на флакон одеколону цю монету. А сунувши до кишені, забув.
НАСТУПНОГО ДНЯ після митного огляду третього помічника списали. Нового не надіслали. Капітану зателефонували з відділу кадрів і сказали, що надішлють перед відходом у рейс.
І ось, коли в Одесі частина цукру вже була вивантажена, надійшла команда диспетчера терміново зніматися до Херсона і решту кубинського цукру вивантажувати там. Боцман того дня поїхав зранку до відділу постачання. Капітан послав за ним матроса, але той боцмана не знайшов. А диспетчер дзвонив і дзвонив, наполягав на негайному відході, погрожуючи капітану доганою.
Довелося зніматися до Херсона без боцмана і третього помічника. І все б нічого, якби не туман. Він ліг густою пеленою біля острова Березань, що знаходиться недалеко від входу в Дніпро, на берегах якого розташований Херсон. І капітан, Віктор Олексійович Бовжученко, щоб перечекати туман, вирішив стати на якір. І тут сталося ось що.
При постановці судна на якір на бак посилаються третій помічник і боцман. За командою з містка віддати лівий або правий якір боцман віддає на брашпилі гальмо якірного ланцюга, і якір під своєю вагою йде у воду. Коли якір досягає дна і ланцюг слабшає, боцман швидко затискає гальмо, щоб ланцюг не пішов слідом за якорем. А третій помічник доповідає по переговорному пристрою на місток, що якір на ґрунті. Капітан дає задній хід, набиваючи тугу якірний ланцюг, потім в машину «Стоп» і — «На баку вільні!».
Але третій помічник і боцман залишилися в Одесі. І капітан послав на бак четвертого помічника і матроса — тесляра, проінструктувавши їх, як віддавати якір. Але коли з містка надійшла команда «Віддати лівий якір!» і тесляр відпустив на брашпилі гальмо якірного ланцюга, яка з гуркотом кинулася за якорем у воду, четвертий помічник відскочив від брашпиля, спіткнувся і впав. А тесляр, замість того, щоб затиснути гальмо і втримати якірний ланцюг, кинувся піднімати товариша.
Незатиснутий гальмом якірний ланцюг, вирвавши кріплення, на якому він тримався в ланцюговому ящику, слідом за якорем пішов на дно. Був би на баку третій помічник, який не раз був присутній при віддачі якоря, цього б не сталося. Але…
Правий якір віддавав уже старпом. Він стояв на містку поруч з капітаном, і, коли стало зрозуміло, що судно нічого не тримає і воно ось-ось вискочить на скелястий берег Березані, старпом примчався на бак і, віддавши якір, швидко затиснув гальмо якірного ланцюга. А потім разом з теслярем відніс постраждалого до суднового лазарету.
Наш лікар, оглянувши хлопця, доповів капітану, що за всіма ознаками у того струс мозку, і потрібно якомога швидше доставити його до лікарні. І тоді, знявшись з якоря, капітан пішов до Херсона. Зазвичай при слідуванні до Херсона беруть лоцмана. Але в тумані жоден лоцман не наважився б вести океанське судно по звивистому Дніпру, не бачачи берегів. А наш капітан пішов.
Запеленгувавши місце втрати якоря, не відриваючись від екрана радара, він вів теплохід, віддаючи команди рульовому, і я, стоячи в машинному відділенні біля пульта управління головним двигуном, то зменшуючи, то збільшуючи за командами з містка оберти, думав про те, в якій нервовій напрузі перебуває капітан, зважившись без лоцмана в туман йти по Дніпру до Херсона!
Коли ми увійшли в порт, туман вже розходився. На причалі нас чекав боцман, який приїхав з Одеси на таксі. А незабаром під’їхала «швидка допомога», замовлена капітаном по радіо, і четвертого помічника відвезли до лікарні. Поки ми стояли в Херсоні, наш лікар майже щодня їздив туди і казав, що хлопець одужує.
Втрата якоря — аварійне подія. Воно розбирається спеціальною комісією пароплавства. І висновки комісії загрожують капітану неприємностями. Тому будь-що-будь ми повинні були повернутися до Одеси з якорем. Не знаю, куди ходив, з ким домовлявся за час вивантаження в Херсоні капітан, але коли ми знялися у зворотний рейс на Одесу, з нами пішов водолазний бот.
Біля Березані, де був втрачений якір, ми зупинилися, і з бота пішов під воду водолаз. Боцман підняв вантажну стрілу, її гак опустився слідом за водолазом, і через деякий час під тарахтіння вантажної лебідки, обліплений мулом якірний ланцюг, а за ним і якір з’явилися з води і незабаром вже лежали на нашій палубі. В Одесі за допомогою плавкрана якір встановили на місце, і до приходу комісії обидва якорі були в клюзах. Так що все обійшлося.
Виходили ми з Одеси знову на Кубу. Відділ кадрів надіслав нового третього помічника, а до відходу повернувся з Херсона і четвертий.
Ось така сталася колись історія, пов’язана з кубинською монетою номіналом в одне песо…