Про Лесю вже писали спеціальні журнали: не просто як про людину творчу, але як про особистість, щодня долає природу і долю, які виявилися немилосердними. Вона зробила те, що змушена була зробити, але що не кожному під силу. Її рід занять — художня фотографія. Її діагноз — ДЦП. Наприкінці минулого тижня одеситка Леся Чикарюк відкрила в Літературному музеї фотоекспозицію «Коні».

Діагноз «дитячий церебральний параліч» — і милування кіньми… силою, грацією, свободою. Реальність виявилася фантастичнішою та оптимістичнішою: Леся Чикарюк, будучи, на щастя, не зовсім знерухомленою, хоча про справжню свободу пересування говорити складно, років дванадцяти від народження сіла на коня. Її мама читала про цілющий вплив верхової їзди та спілкування з кіньми на дітей з проблемами опорно-рухового апарату. Хтось у таких випадках, наскільки ми знаємо, сподівається на дельфінів. Але одне — читати. Наважитися — інша річ. Кінь не дельфін. Мама Лесі, Людмила Григорівна Біленька, відвела доньку до інструкторів з верхової їзди.

Було — без знижок. По-справжньому. «Падала, плакала, вставала і знову видиралася на коня», — згадує Леся. Вона і в галоп може. Хоча, звісно, це щадна, не спортивна, їзда. Але кінь є кінь…

Більше того: вже одинадцять років, як Леся самостійно керує автомобілем. Що ж до коней, вона — справжній знавець. Сама доглядає за ними, чистить їх, годує.

У музеї фотохудожниця представила репродукції фотографій — друк на полотні. Дороге французьке полотно, не без гордості зауважила авторка, і взагалі — у неї тепер є повний професійний набір фотографа, і фотошопом вона володіє. Фотографією займається п’ять років. Звісно, потрібно було здобути професію, і Леся її здобула: диплом бакалавра, бухгалтерська справа. Але… душа не лягла. А виставки — стали користуватися успіхом: роботи розкуповуються.

При цьому Леся Чикарюк драконівськи сувора до себе. Не камера, якою б вона не була крутою — Леся працює з Nikon, — створює твір, каже вона. Для друку на полотні художниця випробувала чотири ательє, в тому числі одне столичне. Людмила Григорівна каже: донька вибраковує буквально тисячі кадрів!..

Почалася виставкова біографія зі Світового клубу одеситів, з маленької експозиції. Там з Лесею познайомилася невідома Леночка Ватан, художниця, інвалід, яка перебувала тоді в Будинку з ангелом. У ньому і відбулася друга виставка Лесі Чикарюк, потім ще три. Нещодавно успішно пройшла виставка в молодіжному клубі «Термінал 42».

Коні на виставці в Літмузеї — кожна з біографією. Авторка снабдила знімки анотаціями: яка порода, з якими особливостями, і чим примітний ось цей конкретний кінь. Для нас примітне, перш за все, звісно, тепле ставлення до них — авторки «портретів». Інакше як портретами ці знімки не назвеш. Особливо чарівні великі плани коня, що п’є водичку, коня, що ірже: в них і любов, і гумор. Знімки зненацька — яка вже постановка може бути, коли маєш справу з тваринами, — і навіть ось цей зворушливий момент, лоб у лоб кінь і дівчина, підловлений: вершниця Влада Максимова і не підозрювала, що Леся зорко помітила і закарбувала її веселий сентимент з ахалтекінцем Каракорумом. Щоб підкреслити блакитний окрас очей коня, Леся застосувала фотошоп, відтворивши ефект акварелі.

Цей знімок, «Любов», у 2012 році став переможцем всеукраїнського порталу-форуму uahorses.com і надрукований у каталозі міжнародного фотоконкурсу «Покрова» в Рівному. У 2014 році — приз на міжнародному кінному фотоконкурсі equifoto.ru в Москві.

Ось тоді, помітивши роботу Лесі Чикарюк, її запросив «Газпром»: до своєї «столиці» Уренгой — з персональною виставкою. Газпром був одним зі спонсорів паралімпійських ігор 2014 року в Росії. Супроводжували-зустріли незабутньо, згадувала Леся, незважаючи на втомливість для неї такої поїздки. Уся уренгойська «персоналка» Лесі була там розкуплена, з гордістю розповідає її мама.

Зазвичай вона, звісно ж, супроводжує доньку в поїздках. Але одного разу наважилася відпустити одну, та не куди-небудь, а в гори! Лесю запросили до міжнародної фотоекспедиції на Кавказ, причому вона єдина представляла на цьому семінарі Україну. Запросила член асоціації кінних фотографів Росії Катерина Друзь. Триденне перебування не просто в гірській місцевості, але на висоті — судячи з ефектних фотознімків, зроблених Лесею, майже на межі вічних снігів — вимагає неабиякої спортивної підготовки. І, якщо люди Лесю кличуть у подібні походи, це, як неважко здогадатися, чудово характеризує її як людину, як товариша, як сильну і відповідальну особистість.

У тому ж 2013 році Київ проводив всеукраїнський телеміст лікарів-невропатологів, на який Леся була запрошена як «наочний посібник»: найіменитіша професура спостерігала, з чим може і як може впоратися людина, наділена силою волі. Леся регулярно проходить курси спеціальної терапії, але… ДЦП донині залишається фатальним діагнозом, лікарі ще не знайшли засобу проти злої лотереї, яку називали в давнину Роком. Інша річ — сила волі, так…

Захоплений Лесиним завзяттям та її досягненнями генеральний директор міжнародної клініки відновного лікування, член-кореспондент Національної академії медичних наук України, доктор медичних наук і Герой України Володимир Ілліч Козявкін надав Лесі два тижні безкоштовного лікування у себе в Трускавці.

Лесю приваблюють також пейзаж, жанр «марини», постановочний портрет. Думаю, вона зуміє вирости в затребуваного фотографа будь-якого глянцевого журналу та рекламного видання. А творчість… На виставці є скромна за розміром, але дивовижна за технікою робота: фотографія усипаної крапельками роси троянди. Чудово даються Лесі знімки моделей у різкому і раптовому русі — в «польоті».

…Її мама — дуже красива жінка. Я запитала, хто вона за професією. Виявилося — інженер-електронник. «Але після народження Лесі я за професією — мама», — твердо сказала Людмила Григорівна. Так склалося, що з певного моменту ростила вона доньку сама…