В Румунії проходив чемпіонат України з альпінізму в класі «Малі гори». Команда Одеси у складі Олександра Крамаренка та Олексія Шельбаха (тренер — Вадим Леонтьєв) з великим відривом від суперників зайняла 1-е місце.
Читачам, напевно, буде цікаво ознайомитися з щоденниковими записами одного з чемпіонів — А. Шельбаха.
17.10
9.00. На лінійці біля великого гостьового будинку Caminul Alpin у румунському місті Буштені проходить урочисте відкриття чемпіонату України в класі «Малі гори». Команди з представниками, судді та помічники слухають розпорядок змагань. Після зборів усі команди виходять на розвідку району сходжень — вершину Кастілла (2498 м) у масиві Ому румунських Карпат, що відрізняються від українських вузькими глибокими каньйонами та вертикальними стінами. По дорозі бачимо попереджувальні таблички «Небезпечно — дикі ведмеді!». І це не жарт. У тутешніх лісах вони переміщуються безперешкодно. На щастя нам на шляху ці хижаки не зустрічалися. Вітер розносить лісом запах грибів та прілого листя. Гори вкриті легкою димкою. Головні стіни Кастілли яскраво освітлені сонцем.
20.10
21.20. Світло налобного ліхтаря з трудом вириває з щільної білої пелени обриси скель, застигле повітря, наповнене випаруваною вологою, конденсується на касці, стікаючи холодними краплями за капюшон. Через рукавичку відчувається тепло від тертя мотузки, що біжить вгору, ноги ковзають по мокрих скелях. Спуск з другого пройденого за день маршруту на вершину Кастілла проходить у повній відсутності видимості, у стиснутому з трьох боків скелями вузькому кулуарі. Всі почуття напружені до межі, слух намагається вибрати з різноманітного шуму звук падаючого вниз каменя, зір — знайти в нагромадженні каменів забиті металеві гаки чергової спускової станції.
Вогні Буштені, що добре видно в гарну погоду, розташованого за 1300 вертикальних метрів нижче і слугують непоганим орієнтиром, зараз повністю приховані туманом. Відчуття нереальності того, що відбувається, не в змозі передати жодна відеокамера.
21.10
04.00. Підйом. Наспіх з’їдена каша не може відновити витраченої напередодні енергії. Початок марафону призначено на 6.00 — це означає, що рух за заздалегідь вибраним маршрутом потрібно почати не пізніше.
Вийшовши з хатини, потрапляєш у щільне вологе середовище — по суті це хмари. На дотик по стежці пробираємося в напрямку підходу до маршруту. З дерев стікають важкі краплі, від швидкого руху вгору легкий флісовий одяг починає «димітися».
08.00. Перші промені сонця, що сходить з сусіднього хребта, безуспішно намагаються пробитися крізь щільну атмосферу. Страхую напарника, що йде попереду, намагаюся зігрітися, присідаючи, точніше відштовхуючись від вертикальної плити. Пальці рук і ніг зводить від холоду.
13.00. Крутою стежкою підбігаємо під наступний маршрут, читаємо опис, знаходимо орієнтири. Лазіння по тріщинах, що йдуть у туман, перемішується з виходом на похилі, поросли мокрою травою «полиці». Втома дає про себе знати, рухаємося не так швидко, як учора. Зрідка чути шум невеликих каменів, що розрізають повітря і падають з вершини. Нависаючі скелі захищають нас від зустрічі з ними. Очевидно, хтось пересувається вище по гребеню.
19.30. Глибокі сутінки, спускаємося стежкою вниз. Закріплені ланцюги на найбільш небезпечних ділянках спуску сильно натирають долоні рук. Наздоганяємо команди Києва та Дніпропетровська, що спускаються зі своїх маршрутів. Внизу мерехтять вогні міста.
22.10
3.40. Йдемо під головну 400-метрову вертикальну стіну вершини Кастілла. Підхід тривалий, в темряві та густому тумані йдемо по ледь помітних орієнтирах.
6.00. Перебуваючи під стіною, що окаймляє величезною підковою місце, умовно назване Circul № 1, виходимо на маршрут. Сьогодні особливо холодно. Модрина та ялини красиво блищать намерзлими кристалами льоду в розсіяному світлі ліхтарів.
13.00. Дев’ята мотузка маршруту. Сонце, що намагалося пробитися крізь хмари, так і не побалувало нас своїм теплом. Долаючи чергову ділянку, згадуєш тепле одеське сонце та пляж.
15.00. Вершина. Місцями обледенілі скелі гострого скельного гребеня змушують зібрати залишки сил у кулак. Йдемо без мотузки, в таких місцях вона марна. Нарешті, перед очима з’являються знайомі обриси величезної брили, за якою починаються спускові ланцюги. Стежкою біжимо вниз до хатини, де нас зустрічає тренер. Скоріше вниз, де теплий душ і сон.
23.10
9.30. У бібліотеці гостьового будинку Caminul Alpin підводять підсумки. Наша команда виграє чемпіонат з великим відривом від суперників. За три дні пройдені п’ять маршрутів 5-й та 6-й категорії складності.
Далі — автобус, кордон, все невиразно згадується крізь переривчастий сон. Але головне, Одеса — на першому місці!











