Бабуся жила у старому цегляному будинку. Потрапити до неї в квартиру можна було двома шляхами: гарною алеєю через парадний під’їзд або обійти будинок з іншого боку і, перестрибнувши велику яму, опинитися біля чорного потайного входу.
Потайним він називався недарма. Хтось щоосені тут, перед самим входом, викопував величезну яму.
— Знову скарби шукають! — казав тато, коли разом з донькою Женєю приїжджав до бабусі.
І щоразу Женя заглядала в яму, сподіваючись побачити там, на дні, старий скриню, доверху набитий скарбами. Але його там не було! А у дівчинки виникало відчуття, що вона спізнилася.
Рівно через рік яму рили знову. «Значить, ще не знайшли», — заспокоювала себе Женя і бігла до заповітного місця. Але… знову розчарування. «Все-таки знайшли…» — розчаровано вирішувала вона.
Ситуація повторювалася з року в рік.
Взагалі-то Женя часто гостювала у бабусі, а іноді залишалася на кілька днів. І це було чудово!
У бабусі дуже цікавий двір, зовсім не такий, як удома: багато дерев, пісочниця і гойдалки-човники. Ще там на лавочці біля під’їзду сиділи старі бабусі з товстою собачкою і мили всім кістки. Так казала бабуся.
Женя жодного разу не заставала їх за цією справою, але про всяк випадок трималася від них подалі, як, втім, і від дивних дядьків, які весь день сиділи за столом і постійно кликали якусь Рибу.
Загалом, у дворі все було, крім одного: зовсім ніяких дітей — ні великих, ні маленьких, тому Жені дуже швидко ставало нудно, і вона бігла до бабусі.
— Бабусю, давай з тобою пограємо, — пропонувала дівчинка.
— Зараз, зараз, тільки дороблю свої справи, і ми обов’язково пограємо, — відповідала та.
Женя сідала на стілець і починала чекати…
А бабуся готувала борщ, потім годувала всіх обідом, прибирала зі столу, мила посуд, прибирала в кімнатах, прала, прасувала… Потім наставав вечір, усі сідали пити чай, і перед сном бабуся казала:
— Завтра обов’язково пограємо.
І Женя їй вірила.
Але й завтра справи не закінчувалися, і післязавтра теж. Не було кінця і краю цим справам. Бабуся все робила і робила їх, а час летів і летів. Женя стала зовсім дорослою.
А адже вони так і не пограли…











