пт, 20 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Під час чергування в пам’яті спливли слова американського нафтового магната Пола Гетті: «Якщо у вас немає грошей, ви весь час думаєте про гроші. Якщо у вас є гроші, ви думаєте вже тільки про гроші». Людина, яка свого часу вважалася найбагатшою у світі, знала, про що говорить: у будинку, де він проживав, як розповідали численні гості та домочадці, були встановлені… телефони-автомати.

Радянських людей мого покоління, навпаки, вчили, що гроші — це так, необхідне зло (пам’ятаєте найпопулярнішу пісню «Хтось їде за грошима… Я — за запахом тайги»?), що теж, звичайно, невірно. Зате сьогодні, судячи з усього, щосили торжествує філософія заокеанського мільярдера.

«Чому київське «Динамо» заборонило «Чорноморцю» використовувати в матчі Владислава Калитвинцева? — обурюється Леонід Павлович Мажаєв. — Ну й що, що контрактні права на нього належать киянам? У нас що, кріпацтво?».

У тому-то й річ, що прямої заборони на участь у матчі орендованого у «Динамо» гравця не було (мабуть, у Києві дбають про права людини). Будь ласка, колеги з Одеси, нехай виходить на поле, але натомість переведіть, будь ласка, на наш рахунок певну суму. За інформацією журналістів телепрограми «Профутбол», вона склала ні багато ні мало 1,5 мільйона гривень. З огляду на фінансове становище клубу, «моряки» на угоду не пішли. Після матчу, в якому гості вирвали перемогу на останніх хвилинах, головний тренер «Динамо»

С. Ребров говорив про те, що Калитвинцев, мовляв, більшу частину зарплати отримує в «Динамо», тому йому було б незручно боротися проти клубу, який платить йому гроші. І взагалі ситуація неоднозначна: «заб’є — звинуватять у невдячності, не заб’є — скажуть, що діяв не на повну силу». Про переконливість пояснень наставника чемпіона судити читачам.

Борис Дмитрович, який попросив не називати його прізвища, розповів про ситуацію, свідком якої випадково став. «У суботу проводжав родичів до Миколаївської області. На розі вулиці Паустовського та проспекту Добровольського розташована диспетчерська, де відзначаються та здійснюють посадку автобуси, що прямують у даному напрямку. До нашого села 8 чоловік, після чого диспетчер зажадав у водія 150 гривень. Той безропотно підкорився. Жодних квитанцій, жодних записів у журналі. Тим часом під’їхав автобус на Мар’янівку, підібравши двох пасажирів. Диспетчер тут як тут. Водій сунув йому 20 гривень, але того настільки мала сума не задовольнила. Почалася суперечка. Зрештою, обоє пішли в приміщення, і чим там усе закінчилося, мені невідомо. Бачив лише те, що водій покинув диспетчерську у явно розстроєних почуттях. І ось я запитую: хіба це не рекет? Так ми боремося з хабарами?».

Заодно читач поскаржився на погану підготовку до зими в будинку по пр. Добровольського, 134, де він проживає: «У підвалі труби голі, на горищі теж». Говорив він і про засміченість торговими точками в районі Північного ринку: машини паркуються на тротуарах, пішоходам спокійно пройти не можна.

На благоустрій у районі грошей, мабуть, не вистачає.

Про це ж вела мову Світлана Щербиніна. «Наша вулиця 40 років оборони Одеси — метрів на 200 завдовжки. Але навколо розташовані дитячий садок, 7-ма гімназія, 13-та та 14-та школи. А пройти без ризику для життя неможливо. Машини рухаються розбитою проїжджою частиною суцільним потоком, при тому, що тротуари фактично відсутні. Вранці, буває, по 10 хвилин доводиться чекати, щоб проскочити на протилежний бік. Страшно за дітей — скоро 1 вересня. Як вони на заняття ходитимуть? Поки тут розташовувалася приймальня Труханова, було більш-менш. Зараз приймальня переїхала в інше місце, там тепер — оазис. А у нас — існування між життям і смертю».

В. П. Малютін прочитав про заплановане об’єднання морського університету та морської академії. «Об’єднання — це кінець їм обом», — стверджує він. Василь Петрович знає, про що говорить, — багато років очолював лабораторію автоматизації судноводіння в ОВІМУ, як тоді називалася академія, потім працював в «Антаріктиці». «Зустрів знайомого капітана, — продовжує читач, — він схопився за голову: «Вони з глузду з’їхали». Адже у цих навчальних закладів різні завдання: морський університет займається портами, академія — суднами. Напевно, заплановане об’єднання пояснюють економією коштів. А на мій погляд, хтось елементарно мріє більше захапати грошей від продажу будівель. Вважаю, що мер повинен поставити питання руба і офіційно оголосити: ці будівлі не продаються».

Віра Леонтіївна Шуміліна, яка проживає в житловому масиві Котовського за адресою: проспект Добровольського, 151/5, втомилася вести безрезультатні телефонні переговори з головним інженером міськсвітла. Квартал, у якому вона проживає, вечорами занурений у морок. І триває це вже не перший рік. Час від часу проводять якийсь ремонт ліхтарів на зовнішньому тупиковому відрізку вулиці Махачкалинської, що упирається в паркани приватного сектора, але незабаром ці ліхтарі знову гаснуть. Так було нинішньої зими, глуха темрява стоїть і зараз. Рятували внутрішньоквартальні ліхтарі, але й вони горять через два на третій, а вже у дворі будинку 151/5 ночами — як то кажуть, темрява непроглядна. Головний інженер міськсвітла відповідає стандартно: «Грошей немає». На що ж це грошей немає, хоче запитати Віра Леонтіївна у «начальства». Так збідніли, що не в змозі полагодити вуличне освітлення на відрізку у двісті метрів? Якщо так міркувати, то завтра й увесь житловий масив Котовського може зануритися в морок. А якщо вся Одеса? Або, може, вся Україна? Чого чекати? Отож ручні китайські ліхтарики на ринках ще взимку розкуповувалися, як гарячі пиріжки. Але навіщо тоді тримати на зарплаті міськсвітло з такими «умільцями» та його головного інженера?

Василю Григоровичу 83 роки. З осені 1945-го він «хворіє за футбол». Зараз після двох інфарктів у нього, за його словами, «нічого, крім футболу, не залишилося». І йому до сліз прикро через те, що з наших телеекранів зникли канали «Футбол-1» та «Футбол-2».

Що тут сказати? З одного боку, господарі каналів не хочуть працювати у збиток (як вони стверджують) і тому різко підняли ціну за свою продукцію. З іншого боку — кабельні оператори з тієї ж причини не бажають (як вони вважають) переплачувати. В результаті страждають телеглядачі.

У зв’язку з цим ось що мені спало на думку. Якщо оперувати виключно матеріальними категоріями, то до господарів футбольних каналів питань бути не може. Але існує ще й іміджевий аспект. В Одесі симпатії нейтральних уболівальників завжди схилялися на користь «Шахтаря», чиїм рупором є «Ф-1» та «Ф-2». Тепер же вони змушені стежити за ходом чемпіонату по телеканалу «2+2» — антагоністу донецького клубу. І нав’язлива агітація дає про себе знати: під час поєдинку за Суперкубок між «Динамо» та «Шахтарем» «гірники» отримали підтримку, звичайно, більшу, ніж у Львові, але явно меншу, ніж в Одесі кілька років тому.

Тут-то мені й згадався інший афоризм: «Якщо гроші — все, що вам потрібно, то це все, що ви отримаєте».

У понеділок, 10 серпня, на «гарячому телефоні» «Вечірньої Одеси» 64-99-13 з 10.00 до 12.00 чергує кореспондент відділу інформації Марія Іванівна Стерненко.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса