На жаль, шаланди, повні кефалі, які «в Одесу Костя приводив», залишилися в минулому. Ні, рибу в місті біля самого Чорного моря купити можна. Але яку?
На ринках Одеси привозний товар сильно переважає над місцевим. На прилавку риба з Балтійського та Середземного моря, Атлантичного та Тихого океану. Улюблена українцями оселедець — імпорт з Норвегії або Ісландії. Риба ж місцевого вилову, навіть попри її меншу порівняно з привозним товаром вартість, часто виглядає несвіжою, бо виловлена три-чотири дні тому і перед тим, як дістатися прилавка, пройшла тернистий шлях черги перекупників.
По суті, попри близькість та доступність водних ресурсів, свіжа морська риба в Україні і, що особливо парадоксально, в Одесі — рідкість. Звісно, тут треба зробити застереження: сьогодні міжсезоння, і одеські промислові сейнери ще не вийшли на лов риби. Але і коли щосили йде промисел, чорноморської риби на всіх рибалок явно не вистачає.
Старі яхтові капітани згадують часи, коли весь Одеський шельф кишів рибою, вода була прозора і чиста, море не пахло гниллю. Дно можна було розгледіти в тиху погоду, навіть якщо під тобою більше десяти метрів глибини. Зараз картина різко змінилася. У чому ж річ? Куди поділася риба з одного з найрибніших морів?
Спробуємо розібратися. Позначимо деякі проблеми Чорного моря. Про падіння чисельності риби внаслідок забруднення морської води хімікатами, особливо поверхневого шару товщиною 5—10 сантиметрів, в якому розвиваються мальки багатьох риб, писав ще в 1970 році чудовий фахівець і педагог, академік Ювеналій Петрович Зайцев. Після цього відбулося ще кілька глобальних змін, що перетворили північно-західний шельф Чорного моря та акваторію Криму з «житниці» на напівпустелю.
Свого часу Чорне море славилося скумбрією або макреллю, як її ще називають. Це була одна з найважливіших промислових риб, яку ловили у великій кількості, в тому числі й рибалки-любителі. З 1969—1970 року ця риба «пішла», і зараз трапляються поодинокі екземпляри. Багато вчених пов’язували таке явище з активізацією головного ворога скумбрії — луфаря, але ця гіпотеза не підтвердилася. Після довгих досліджень вчені з’ясували, що зникнення чорноморської популяції скумбрії, перш за все, пов’язане із забрудненням моря побутовими та промисловими відходами, а також інтенсифікацією транспортного потоку. Ці фактори створили непереборний бар’єр для скумбрії.
Наступна жертва — осетрові Чорного моря. На початку минулого століття осетрові давали до 20 відсотків улову, зараз вони практично повністю знищені. В першу чергу, проблема пов’язана із зарегулюванням річок за допомогою гребель, що перекрили рибі шляхи нерестової міграції. Після пошуків частина осетрових знайшла незарегульовані річки для нересту, але тут ослаблену популяцію бездумно і хижо добили браконьєри.
— Проблема, перш за все, у варварському браконьєрському вилові цих цінних риб, — вважає начальник Вилківського територіального відділу рибоохорони Дмитро Євсєєв. — У знищенні осетрових важливу роль відіграли турецькі браконьєри, оснащені новітніми ехолотами, системами навігації та дистанційно керованими знаряддями незаконного лову, які з’явилися у них ще у 80-х роках. Зараз вітчизняні браконьєри доловлюють «останніх з могікан». Кількість порушень природоохоронного законодавства на морі постійно зростає. Це наслідок м’якості покарання та мізерності штрафів за браконьєрство. Крім того, повністю втрачена віра в невідворотність покарання за скоєний злочин. Штрафи мають бути збільшені в рази. А за грубі порушення, що призводять до масового знищення водних живих ресурсів, має, однозначно, наставати кримінальна відповідальність.
Ще однією досить рідкісною рибою став калкан — чорноморська камбала. Це найкрасивіша і найсмачніша риба Чорного моря є його гордістю! Зараз щосили б’ють на сполох щодо зниження уловів, практично повної відсутності ікри в планктонних пробах у нерестовий період, зменшення розмірів виловлюваних особин, переважання самців над самками.
Основна причина того, що відбувається, на думку фахівців Інституту біології південних морів, — інтенсивний траловий промисел, що проводиться часто забороненими методами. Хоч і виписуються квоти на вилов в Азово-Чорноморському басейні сорока видів риби, однак у промислових масштабах українські промисловики ловлять тільки хамсу, кільку, тюльку, бичка, тарань і пеленгаса. Щодо інших видів риби, то їх виловлюють у мізерній кількості.
Характерним прикладом занепаду вітчизняного вилову можуть слугувати рибопереробні заводи Одеської області, майже всі працюють, здебільшого, на імпортній сировині, щоб зайняти виробничі потужності.
Попри доступ до моря та наявність великої кількості водойм, які можна використовувати в риборозведенні, український ринок наповнений імпортними рибопродуктами на 85 відсотків. За рекомендацією Всесвітньої організації охорони здоров’я людина повинна з’їдати на рік не менше 19,6 кілограма риби та рибного продукту. У 2014 році українці явно «недоїли», споживши лише 14,3 кілограма, причому з них тільки два були вітчизняного виробництва, все інше імпорт, і не завжди хорошої якості, а часто й відвертий сурогат, шкідливий для здоров’я. З втратою Криму імпорт може зрости до 90 відсотків, адже дві третини від загального вилову України — це була частка кримських рибалок.
Статистика невблаганна: українці на рік з’їдають 660—710 тисяч тонн риби та рибного продукту. З них 320 тис. тонн — офіційно ввезена імпортна продукція, плюс 90 тисяч власного вітчизняного вилову. Виникає питання: а решта риби звідки? За неофіційними даними, понад 8 мільярдів гривень оцінюється тіньовий рибний ринок.
В Україні 63 тисячі річок, 40 тисяч озер, 1100 водосховищ, 400 тисяч ставків, два моря. Понад мільйон гектарів прісних водойм, з яких трохи менше половини придатні для риборозведення. Але сьогодні вони використовуються вкрай неефективно. У 2014 році виростили близько 24 тисяч тонн риби. Якщо перерахувати на кількість наявних вітчизняних акваторій, то продуктивність виходить однією з найнижчих у світі.
Таке використання вітчизняного водного ресурсу — злочин, вважають в Асоціації рибалок України. Збільшити фонд споживання риби в країні можливо за рахунок нарощування обсягів власного виробництва рибопродукції шляхом інтенсивного розвитку аквакультури — морського та прісноводного рибництва. Вже найближчими роками за виконання необхідних для цього умов можна досягти стрімкого зростання обсягу виробництва товарної риби в аквакультурі в десять і більше разів. В Україні є всі можливості, щоб наповнити свій внутрішній ринок українською рибою, а також почати її експортувати, впевнені в Асоціації рибалок.
— У всіх чорноморських країнах на березі розташовано безліч рибних торгових точок і ресторанів, особливо це розвинене в Туреччині, — ділиться враженнями ресторатор Вадим Луговий. — У нас в країні системного рибного ринку немає. Тому ресторатори в пошуках свіжої рибної продукції змушені шукати можливість придбати її безпосередньо у тих, хто цю рибу ловить, тобто «з води».
— В Україні централізованого ринку риби та морепродуктів немає, хоча для того, щоб вивести хоч частково рибний ринок з тіні, давно вже необхідно створити торгові рибні будинки, де на аукціоні можна було б придбати легальний і якісний товар, а не зв’язуватися з перекупниками браконьєрської риби, як відбувається сьогодні, — розповідає товарознавець супермаркету Олег Самохін. — Якщо говорити про Одесу, то великих виробників-постачальників риби в Одеській області немає, а з дрібними дуже незручно працювати: нормативно-правова база, що регулює рибницьку діяльність, заплутана і суперечлива, а розрахунки такі виробники, як правило, хочуть проводити готівкою, що дуже незручно для великих підприємств. До того ж, багато рибницьких підприємств продають свою продукцію перекупникам. А ті, в свою чергу, то з’являються, то зникають. Це ненадійно. В результаті, місцева продукція мало того, що епізодична, але й ще обходиться дорожче, ніж імпортна. Якщо говорити про місцевий свіжий вилов за прийнятну ціну, то його можна купити тільки з рук у самих рибалок.
Втім, у промислового лову є досить перспективна альтернатива — риборозведення. Однак і тут є мінуси, головний з яких — недостатньо врегульована нормативна база, що не дає розвиватися цій перспективній сільськогосподарській галузі. За прогнозами експертів, українські рибоводи на вітчизняних, фактично безкрайніх водних просторах найближчими роками могли б вирощувати понад 300 тисяч тонн риби на рік. А надалі тільки нарощувати цей обсяг. Для цього їм потрібні чіткі законодавчо врегульовані правила гри та захист їхнього бізнесу від посягань корупційних чиновників.
В Асоціації рибалок України впевнені: за цивілізованого, професійного підходу до риборозведення Україна може стати європейською рибницею!











