сб, 21 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Події останніх років у нашій країні — Євромайдан і Революція Гідності — є наслідком того, що люди хочуть жити в державі з високими стандартами життя, які називають людськими цінностями. Загальнолюдські цінності — поняття об’єктивне, вони не залежать від статі людини, її раси, громадянства чи соціального становища. Я перечислю деякі з них, і ви зрозумієте, що вони абсолютні: Життя. Свобода. Борг. Честь. Гідність. Усе це точно перегукується з поняттям європейських цінностей, про які нині так багато говорять, особливо у зв’язку з підписанням договору про Асоціацію України з Євросоюзом. Вони закріплені Європейською конвенцією про захист прав людини та основних свобод.

Цінностями, на яких заснований Євросоюз, є: повага до людської гідності, свобода, демократія, рівність, верховенство права та повага до прав людини. Ось чому багато країн, зокрема й наша, так прагнуть до Євросоюзу. Усі хочуть жити в країні, яка сповідує високі моральні принципи. При цьому не всі замислюються над тим, що прокинутися вранці в Євросоюзі ще не означає ці цінності здобути. Ніхто, крім нас самих, не змінить нашу країну і не привнесе в наше життя ті самі європейські цінності.

Життя людини є абсолютною цінністю. Воно безцінне за своєю суттю. Але виникає питання: якщо життя матеріальне, то в усього матеріального є своя ціна, чи не є це суперечністю? Мені доводилося читати результати західних дослідників, які оцінювали людське життя в 45 млн. доларів. Нібито стільки коштує людське тіло, виходячи з цін людських органів на «чорному ринку». Такий підхід хоч і суто теоретичний, але абсолютно аморальний, на мою думку, оскільки навіює, що теза про безцінність життя — застаріла і популістська. Підрахунки вартості «середньостатистичного життя» не припиняють і сучасні економісти. Вартість життя вони прирівнюють до вартості продукції та послуг, недоотриманих через загибель або втрату працездатності громадян внаслідок стихійних лих, терористичних актів та інших надзвичайних ситуацій. З моральних позицій такий підхід знову ж таки образливий: адже людина — це не тільки те, що вона виробляє. Професійна діяльність — це частина життя, і «ми живемо не для того, щоб працювати, а працюємо для того, щоб жити». Водночас державі це дає можливість визначати та встановлювати суми компенсацій, які отримують сім’ї загиблих у резонансних, масштабних трагедіях і війнах. Згідно зі світовою практикою, розмір страхової виплати вимірюється річним доходом людини. Ось і виходить, що ціна життя середньостатистичного американця чи європейця вища, ніж такого ж за віком і соціальним становищем українця.

Я — лікар і зобов’язаний пам’ятати, що право на життя є природним, невід’ємним, без цього всі інші права та цінності людини не мають жодного значення. Життя і здоров’я — найвищий дар, вони безцінні. Без перебільшення, цінність здоров’я люди усвідомлюють лише тоді, коли приходить хвороба. Парадоксу в цьому немає. Якби не було болю та хвороб, людина так і не оцінила б того, що в цій сфері товарно-грошові взаємини не діють. Здоров’я не можна купити, а свою хворобу продати, в цьому закладена велика моральна цінність здоров’я. Іноді кажуть, що здоров’я — це відсутність хвороб. Мені це визначення видається не надто вдалим. Адже є багато прикладів перемоги людей над своїми недугами, фізичними каліцтвами. Вони кидають виклик діагнозам і безпорадності, знаходять своє місце і призначення в житті. Так, вони хворі фізично, але їхній дух не зламаний, а отже, здоровий.

У зв’язку з цим дивовижний приклад Ніка Вуйчича — 30-річного австралійського мільйонера, який народився без рук і ніг. У своїх спогадах Нік пише, що в дитинстві та юності суспільство відкидало його. Він не раз хотів покінчити зі своїм життям. Але одного разу, у 19 років, під час навчання в університеті він подолав себе і виступив перед великою аудиторією. Через кілька хвилин його виступу багато хто заплакав. Це був початок кар’єри Ніка Вуйчича як професійного оратора. Десять місяців на рік він у дорозі, два місяці вдома. Він об’їздив десятки країн, його чули мільйони людей. Про що б він не говорив, незмінно повторює таку думку: «У житті трапляється, що ви падаєте, і, здається, піднятися немає сил. Не здавайтеся, пробуйте знову і знову. Невдача — це не кінець. Головне — не те, що ви впали, головне те, що ви в підсумку підніметеся».

Завдання суспільства перед людьми з обмеженими фізичними можливостями, особливо зараз, коли війна скалічила тисячі наших співвітчизників, — підтримувати, допомагати, піклуватися. Не на словах, а на ділі. Не жаліти, а виявляти милосердя. Тому що жалість — це миттєве почуття слабких, а милосердя — це любов і турбота сильних і благородних.

Нерідко доводиться чути нарікання (причому від досить молодих людей) на так звану «втому від життя». З точки зору природи це протиприродно. Подібні стани «втоми» виникають через втрату життєвого орієнтира, тобто сенсу життя.

Мені пригатосяться дослідження видатного психотерапевта Віктора Франкла, якого часом називають одним із духовних учителів ХХ століття. У 50—60-ті роки минулого століття він вивчав зростання кількості депресій, агресії, захворюваності на наркоманію та алкоголізм. Вчений дійшов висновку, що в основі цих станів лежить внутрішня порожнеча, безглуздість існування. Він відчув на собі весь трагізм ХХ століття з його революціями та війнами. Три роки провів у нацистських концтаборах, де в умовах нелюдського існування, з мізерною можливістю залишитися в живих, він отримав практичне підтвердження своєї теорії. За спостереженнями Франкла, найбільші шанси вижити мали люди не з міцним здоров’ям, а ті, кого відрізняв міцний дух, хто мав сенс, заради якого варто було жити. Здатність людини не піддаватися, не ламатися під ударами, які обрушуються на тіло і душу, Віктор Франкл іменує «упертістю духу». Дух, на думку вченого, упертий всупереч стражданням, які відчуває тіло, і всупереч розладу, який може відчувати душа. Ключова думка наукових досліджень Франкла в тому, що без життєвих цінностей сенсу життя не звідки взятися.

Життя є однією межею життя людини, а смерть — іншою. Саме слово «смерть» викликає страх, неприйняття, тривогу, що цілком природно. Недарма давні говорили: «memento mori», тобто «пам’ятай про смерть»: смерть є потужним фактором нашого життя. Вона нагадує про крихкість і тимчасовість буття, по-своєму загартовує особистість і позбавляє багатьох ілюзій. Вона виконує важливі ціннісні функції, і сама в цих функціях стає цінністю. Однак у ставленні людини до смерті необхідно остерігатися та уникати двох крайнощів: некрофілії та некрофобії. І потяг до смерті, і всепоглинаючий страх від однієї лише думки про смерть є хворобливими, патологічними станами психіки.

Часто говорять: померти гідно. Це означає залишатися людиною до кінця, зберігати мужність і гідність, не дозволяти смерті звести себе до чогось скиглячого, тваринного, нікчемного. На честь людини, вона вміє це робити.

Сьогодні ми щодня стикаємося з прикладами справжньої мужності та сили духу, які виявляють захисники нашої Батьківщини на фронті. Особливе захоплення викликає наша співвітчизниця Надія Савченко. Перебуваючи вже рік у тюремних застінках, ця молода жінка продовжує боротися, жертвуючи не тільки своїм здоров’ям, а й життям. Це і є самопожертва, на яку здатні тільки по-справжньому сильні та високоморальні люди.

Бувають ситуації, коли смерть для людини — єдиний спосіб позбутися невиліковної хвороби та пекельних мук, які вона приносить, і пацієнт усвідомлено звертається по допомогу до лікаря. Йдеться про евтаназію, так звану «легку смерть». Протягом століть тривають суперечки про те, чи має лікар моральне право (я вже не кажу про юридичне) допомогти такому пацієнту піти з життя. Досі немає однозначної відповіді. Хоча в деяких країнах, таких, як Нідерланди, Бельгія, Швейцарія, евтаназія узаконена. Чи готове прийняти евтаназію українське суспільство? Думаю, що при її легалізації наші лікарі та пацієнти отримають багато нових проблем, оскільки в багато разів зросте небезпека зловживань. Тому наша лікарська спільнота ставиться до цієї проблеми негативно.

Розмова про цінності людського життя актуальна в усі часи. А в нинішні — напружені, суперечливі та жорстокі — набуває особливого сенсу.

Свобода також є абсолютною загальнолюдською цінністю. Роздуми про це можна зустріти в давніх філософських працях Платона і Сократа, Аристотеля та Епікура. Наприклад, німецький філософ VIII століття Іммануїл Кант вважав, що людина вільна, якщо підкоряється не іншій людині, а закону, обов’язковому для всіх. Це перегукується з тезами знаменитої «Декларації прав людини і громадянина», покладеної в основу сучасного європейського конституційного права. Вона визначає поняття свободи коротко і ємко: «Свобода — це можливість робити все, що не завдає шкоди іншому». Ідеї свободи присвячені багато творів світової культури. В ім’я свободи вбивали, йшли на смерть, піднімали повстання. Її ж душили, забороняли, оголошували ілюзією і шкідливою філософією. У покарання за злочини позбавляють волі, як найдорожчого, що є у людини, крім самого життя. Ті, хто позбавлені волі, ні про що не мріють так пристрасно, як про неї. Події останніх років у нашій країні та в низці інших держав демонструють прагнення до свободи шляхом повалення деспотичного, авторитарного ладу. Державні перевороти в Тунісі, Єгипті, Ємені, громадянські війни в Лівії та Сирії, регулярні багатотисячні протести в Алжирі, Йорданії, Марокко. Список можна продовжити.

Незважаючи на благу мету — утвердження в суспільстві принципів свободи та рівності — іноді події розвиваються агресивно і замість торжества демократії відбувається кровопролиття. Тобто така загальнолюдська цінність, як свобода, не взаємодіє, а конфліктує з абсолютною цінністю — життям. Подібна ситуація стала можливою, на жаль, і в нашій країні. Мирна спочатку акція на Майдані перетворилася на братовбивство. Я вже не кажу про війну на Сході країни. Важливо розуміти, що свобода — це не вседозволеність. Це відповідальність за вчинки та їхні наслідки. Коли кожен громадянин країни, зокрема й політики, буде готовий нести відповідальність за власні слова та справи і перестане перекладати відповідальність на чиїсь плечі, суспільство стане по-справжньому громадянським і вільним. Яскравим прикладом цьому є волонтерський рух. У важкий для нашої країни час люди об’єдналися в Асоціацію народних волонтерів, взяли на себе відповідальність за оснащення армії, допомогу мирним громадянам Донбасу.

Діяти чи бездіяти. Здійснити вчинок чи «залягти на дно». Дуже часто кожен із нас опиняється перед подібним вибором. Однак треба розуміти: яким би не був цей вибір, моральну відповідальність все одно несе кожен із нас, оскільки ми чинимо відповідно до своєї волі.

Чи можна було не допустити кровопролиття на Майдані, незважаючи на загострення конфлікту між владою та повсталим народом? Можна. Влада повинна була вчасно прийняти правильні рішення, думати про їхні наслідки, а не про власні амбіції. Вона зробила інший вибір. У результаті — кров, смерть і, як наслідок, повалення цієї влади.

Загалом, головна проблема людства — в неосвіченості. Духовна криза — не сьогоднішній «винахід». Усе вже було в історії і давно описано нашими мудрими попередниками. Залишається вивчати та звіряти свої дії з цією спадщиною. Тому що цінності людського життя неминущі. Вони вічні.

Джавахарлал Неру колись писав: «Наші думки визначають наші вчинки, наші вчинки складаються у звички, наші звички стають нашими цінностями. Наші цінності — це наша доля».

Думаю, що подолання духовної кризи у наслідуванні духовного заповіту Матері Терези, який сьогодні є актуальним як ніколи:

— Люди бувають нерозумні, дріб’язкові та егоїстичні, все одно прощайте їм.

— Якщо ви проявили доброту, а люди звинуватили вас в особистих спонуканнях, все одно проявляйте доброту до них.

— Якщо ви досягли успіху, то у вас може з’явитися багато уявних друзів і справжніх ворогів, все одно добивайтеся успіху.

— Якщо ви чесні та відверті, то люди будуть обманювати вас. Все одно будьте чесні та відверті.

— Те, що ви будували роками, може бути зруйновано за одну ніч. Все одно будуйте.

— Добро, яке ви зробили сьогодні, забудуть завтра. Все одно творіть добро.

— Зрештою ви самі переконаєтеся, що все це між вами і Богом, і ніколи не було між вами і людьми».

Хотів би побажати вам, собі, і всім співвітчизникам, щоб у нашому житті зустрічалося більше людей моральних, духовних, гармонійних. І щоб самі ми відповідали цим якостям.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса