Два з половиною роки виповнилося синочку. З кожним днем спілкуватися з Кирилом стає все цікавіше. Дитя з задоволенням пізнає світ і видає коментарі мамі та татові.
Вчора купила Кірюші півкілограма відмінної полуниці. Дитина ще не пробувала цю ягоду, але за зовнішнім виглядом одразу визначила, що справа хороша. Розділила я ці півкіло на три порції, боячись алергічних реакцій. Мами навколо тільки й говорять про діатез. Кіря відправив ягоди в рот одна за одною, блюдце швидко спорожніло. «Ще!» — попросив син. «Не можна! — відповіла я. — Багато полуниці їсти не можна».
Син заклав руки за спину і задумливо відійшов від столу, але весь час поглядав на заповітну чашку. Я зрозуміла його наміри. «Кірюша, — сказала, — хто маму не слухає, той стоїть у кутку». Кирило знизав плечима — мовляв, зрозумів.
Щось я віддалилася на хвилинку з кухні, приходжу — син миску підтягнув до краю столу і тягає з неї ягоди. «У куток», — зітхнула я. Кіріла ми особливо не караємо, але п’ятихвилинне стояння в кутку йому відоме, він навіть приблизний час визначає. З кутка Кіря вийшов самостійно.
Залишки полуниці я прибрала в холодильник. Тут у кімнаті задзвенів телефон, я вийшла. Повернулася — Кирило стоїть у кутку з мискою в руках і доїдає ягоду. Дивиться на мене злегка запитливо, але з усвідомленням своєї правоти — і жує смакоту…
Чи можна було сварити маленьку людину за такий дипломатичний дорослий хід? Кірюха заплатив за задоволення, тому я дозволила йому доїсти залишки полуниці. Діатез обійшов нас стороною.
Спортивні новини
бокс Чемпіонка! Вже дворазова! Вихованка клубу «Квазар» (тренери — Євген…











