вт, 17 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Минулого літа після дев’ятого класу я провела, як мені здавалося, чудово: спала до обіду, потім спускалася до компашки у дворі, йшли на море, грали в карти, пили пиво. Під вечір поверталися додому, розбивалися по парах і в різних кутках влаштовували обнімашки-цілувашки.
1 вересня вирушила на шкільну лінійку. Посередині дороги зіткнулася з хлопцем. Це з усіма буває: ти в один бік поступаєшся, і він теж; ти в інший шарахаєшся, і він теж. Зрештою, люди або посміхаються ситуації, або будують один одному незадоволені пики — і розбігаються. Хлопець мені посміхнувся. І я посміхнулася, бо в нього було приємне обличчя. Помахали долоньками і розійшлися.
Днів за два сталося те саме. І тут ми обоє одразу розсміялися. Хоч я й поспішала, але засікла час по мобільному. Наступного ранку постаралася в цю хвилину бути «на місці». Не повірите, ми зустрілися. «Біжу до школи!» — зважилася я познайомитися. «А я до ліцею!» — відповів хлопець.
Невдовзі ось так, на бігу, ми з’ясували, що моя школа розташована близько до його дому, а його ліцей — до мого місця проживання. Якби ж навпаки, щоб життя легше було. А раніше я хлопця не зустрічала на дорозі тому, що він щойно переїхав на нову квартиру.
Потім ми довели до відома один одного розклад уроків. На жаль, мої найважчі дні збігалися лише з його найлегшими — їх було всього два. У ці дні новий хлопчик проводжав мене додому начебто просто по дорозі. До речі, моя компашка, в першу чергу в особі найкращої подруги, появу «чужинця» не схвалила.
Хлопець подобався мені все більше. Хоч я й відмовлялася, пояснив мені кілька складних речей з фізики та математики. З точними науками у мене не лади, сидиш на уроці дуб дубом, боїшся, що запитають. Жахливий стан. А за допомогою нового знайомого я стала щось розуміти. Кирило не пишався своїми «педагогічними досягненнями». Він казав, що це заслуга його вчителя з ліцею, який предмет веде, немов казку розповідає. Зрозуміло, що до весни ми стали зустрічатися частіше.
Подруга все випитувала, чи водить він мене в кафе або на дискотеки, чи дарує подарунки. Загіпнотизована її вимогами, я зробила кілька спроб затягнути Кирила в якесь «злачне місце». Хлопець був твердий: «Це марна трата часу». А наступного разу додав: «І батьківських грошей». Правда, морозиво, яке я дуже люблю, купує мені регулярно. А квіти — ні-ні. Йому, бачте, приємніше бачити їх живими на клумбі.
Але Кирило не шкодував грошей, якщо десь проходило цікаве, на його погляд, захід. Цікавими вони невдовзі стали і на мій погляд. Наприклад, у суботу, 25 квітня, ми вирушили до університетського Ботанічного саду на Французькому бульварі. «Весняний день у саду» — називався фестиваль. Там було багато захопливого. Жива музика, картини відповідної тематики, розвішані прямо на деревах. Тварини з зоопарку (камерунська козочка мені страшенно сподобалася). Майстер-класи (хенд мейд) різних напрямків. Ну, сама природа, змовившись з погодою, була чудова. Особливо вразила різноманітність тюльпанів. Не обійшлося без «але»: мало лавок і немає жодного туалету. Так що посиділи ми на траві, а по нужді сходили «хлопчики наліво», «дівчатка направо». Як і всі інші, втім.
Однак головне ось у чому. Кирило в Ботанічному саду таки купив мені квіти — фіалки в горщику. Фіалок було багато, у мене очі розбіглися, коли довелося вибирати. Сподобалися ніжні-ніжні рожеві фіалки з білими рюшиками по краях пелюсток. Тепер стоїть горщик у мене на підвіконні і тішить око. А мама подивилася на моє сяюче обличчя при поверненні додому і сказала: «Ти змінилася останнім часом». На мій запитливий погляд додала: «На краще». Чесно кажучи, і я так вважаю.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса