Бій під Крутами («ВО» згадувала про подію в минулому номері) відбувся в 1918 році. Не «кругла» річниця, але в кількох містах України патріоти вирішили яскраво відсвяткувати її. На мій погляд, для пам’яті вистачило б покладання квітів до меморіальної дошки на честь борців за українську незалежність Івана та Юрія Лип, а також, за традицією, до пам’ятника поетові Тарасу Шевченку, що й було зроблено в Одесі 29 січня.
Однак представники низки організацій — «Правого сектора», ВО «Свободи», батальйону «Азов», «Самооборони Одеси» та інших — у кількості приблизно 300 осіб вирушили жалобним маршем від пам’ятника Шевченку до Дюка (видимо, символізуючи шлях до Європи). Близько сотні міліціонерів супроводжували їх.
Автомобільний рух на Канатній та Грецькій на час було перекрито. Колону складали переважно молоді люди в камуфляжі та чорній формі із закритими обличчями. З погонами, шевронами, пов’язками. На пов’язках — вольфсангель, що в перекладі означає «вовчий гак» (ним ловили вовків), а в довідниках трактується як символ, що використовується в геральдиці деяких міст, застосовується в нацистській та неонацистській символіці. Саме свастику і нагадує багатьом одеситам цей нібито невинний знак. А з ним йдуть асоціації з фашизмом. Гасла теж агресивного характеру: «Пам’ятай, чужинець, тут господар українець», «Комуняку на гiляку», «Смерть ворогам» і вже зовсім на межі — «Слава Київській Русі! Новоросія, соси!».
Не прихильниця я великого натовпу, з якого б приводу він не збирався. Але цього разу випадково стала свідком факельної ходи. «Лякаюче видовище», — сказала вдома. «Заворожуюче, — відповів чоловік. — Вогонь, барабани — це ж романтика для молоді. Залишиться в пам’яті, як свято». Напевно, він має рацію. Фотографували колону не тільки самі «колоністи» (уж вони-то собою, звичайно, пишалися), але й пасажири маршруток, роззяви з тротуарів.
У колоні кидалися в очі двоє дітлахів років десяти—дванадцяти з серйозними обличчями та палаючими очима. Їхні фотографії обійшли потім усі місцеві інтернет-видання. Для хлопців спеціально пошили камуфляжну форму, на нагрудній кишеньці якої була вказана група крові. Воно, звичайно, правильно: в разі чого аналіз брати не треба. Тільки так не хочеться, щоб ми готувалися «до випадку чого». Якщо на мене, дорослу людину, хода справила величезне враження, то діти отримають найяскравіший урок на все життя: «Ми йшли, а нас усі боялися!».
Не тому ми дітей вчимо. Ходити чорною колоною темною вулицею — справа нехитра. Привчити до праці щоденної та щогодинної — набагато складніше. Але звичайна сумлінна праця, мені здається, є глибшим проявом любові до батьківщини, ніж святкові ходи, особливо такі похмурі. Один з блогерів написав: «Це матеріал для кремлівських ЗМІ». Більшість висловила думку: «Одесі потрібен спокій». Не час влаштовувати провокаційні святкування. Втім, такого часу і не повинно бути.
Спортивні новини
бокс Чемпіонка! Вже дворазова! Вихованка клубу «Квазар» (тренери — Євген…











