пн, 16 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Сімдесят років тому, 27 січня 1945 року, війська 60-ї армії 1-го Українського фронту в ході Вісло-Одерської операції зайняли польські містечка Освенцим і Бжезінка. Першого листопада 2005 року ООН ухвалила резолюцію про визнання 27 січня Всесвітнім днем пам’яті жертв Голокосту. В Одесі цей день нині був відзначений програмою у Великій залі філармонії «Сад сліз Голокосту».

Лауреат міжнародних конкурсів Вадим Ларчиков
Лауреат міжнародних конкурсів Вадим Ларчиков

Відбулася українська прем’єра твору «Голокост-кантата: пісні з концтаборів». За основу були взяті твори кількох авторів — в’язнів винищувальних таборів фашистської Німеччини. Створення цих пісень датується 1943—1944 роками, і сама кантата вважається колективним твором в обробці Дональда Мак Каллоу. Серед авторів, колишніх в’язнів таборів смерті Майданек, Бжезінка-Біркенау (підрозділ табору Освенцим), Гливіце, Аушвіц (Освенцим), Гусен, Бухенвальд, було чимало композиторів, музикантів, літераторів єврейського походження. Найбільш відомий серед них поет і композитор Йозеф Кропіньскі.
Ось що повідомляють про цю людину Інтернет-джерела. «Польський музикант Йозеф Кропінскі народився 28 грудня 1913 року в Берліні. У юності він повернувся на батьківщину своєї родини — до Польщі, де й завершив музичну освіту. 7 травня 1940 року Кропінскі був заарештований гестапо за публікацію підпільної газети і відправлений до табору Освенцим. За чотири з гаком роки табірного ув’язнення він написав понад сотню пісень і віршів. На початку 1945 року Кропінскі перевели до Бухенвальду, де він подружився з польським письменником Казимежем Войтовичем. Сам Войтович написав десятки пісенних текстів і віршів за час, проведений у таборі. Разом вони створили кілька творів.
Після війни Йозеф Кропінскі переїхав до Бреслау. Обширна музична спадщина Кропінскі була майже забута. Однак у 1962 році він насолодився короткочасним тріумфом: кілька його композицій були опубліковані Берлінською академією мистецтв, а пізніше прозвучали у фільмі про пісні, написані в нацистських концтаборах. У 1966 році Кропінскі переніс серцевий напад. Він помер у Берліні в 1970 році.
Через десятиліття після смерті Йозефа Кропінскі пісні, які він написав у роки фашистського режиму (в тому числі й разом з Войтовичем), були об’єднані в музичну основу «Кантати Голокосту» Дональда Мак Каллоу, прем’єра якої відбулася в 1998 році. Багато з пісень Йозефа Кропінскі та Казимежа Войтовича збереглися завдяки обширній колекції Олександра Кулісевича, яка знаходиться в архівах Меморіального Музею Голокосту США у Вашингтоні».
В Одесі «Голокост-кантату» вивчили та представили наші артисти: лауреат міжнародних конкурсів камерний хор «Ave Musica» під керівництвом Сергія Савенка; лауреати міжнародних конкурсів дует «Віолончеліссімо» — Вадим Ларчиков та Ольга Веселина; лауреати міжнародних конкурсів Катерина Замышляєва (фортепіано), Ілля Марків, Анастасія Блоха (соло-вокал), Євгенія Заславська (читання), лауреат всеукраїнських конкурсів Маргарита М’ягкова (меццо-сопрано, соло), хормейстери Ірина Мельниченко, Марина Левант, Костянтин Борових.
Вступне слово до програми, особливо адресоване молоді, якої в залі зібралося чимало, сказав голова Одеської асоціації євреїв — колишніх в’язнів гетто та нацистських концтаборів Роман Маркович Шварцман.
Серед авторських імен цієї кантати — Ірена Августинська-Кафка, Софія Карпіньска, К.Живульска, — ви не знайдете відомостей в електронних енциклопедіях. Голоси, що доносяться до нас з глибини років, — стражденний голос народу. Іноді взагалі не названий на ім’я.
Кантата складається з різних мелодій, і всі вони незмінно сумні. Деякі — невигадливі, як пісеньки під шарманку; деякі відзначені витонченим академізмом. Всі вони дійсно якнайкраще можуть супроводжувати документально-публіцистичні фільми про трагічні події тієї Війни. Так, для нас це вже з дитинства — кіно, а для наших дітей і онуків — щось на кшталт історії Пунічних воєн, що не стосується їх особисто. Тим більше потрібні такі нагадування. Особливо в смутні часи, коли недобросовісні політики роблять спроби переписати Історію…

Партія віолончелі — лауреат міжнародних конкурсів Ольга Веселина
Партія віолончелі — лауреат міжнародних конкурсів Ольга Веселина

Відстежуючи перепалки в мережі «Фейсбук», йдучи за газетними посиланнями, я іноді не без гіркоти думаю, що всесвітня Антидифамаційна ліга та музеї Голокосту — чи не останній форпост історичної правди в питанні про Другу світову війну. А інакше, чого доброго, не тільки лаври переможця фашизму вже дісталися б, здогадайтеся, якій багатій країні, але й у підручниках прописали б, що Гітлер ніс на схід цивілізаційні європейські цінності, але цивілізації збунтувався тоталітарний радянський Мордор. Адже намагаються ж нині у нас вилучити з ужитку термін «Велика Вітчизняна»…
…Спогади про Освенцим його в’язнів надруковані; написані художні твори. Зняті фільми. І, тим не менш, пронизливо звучать маленькі прозаїчні інкрустації «Голокост-кантати». Вони, уявіть собі, про те, що всюди — життя. В’язень концтабору — жертва, він, можливо, і не шукав подвигу. Але вистояти в нелюдських умовах, не втратити людський вигляд!.. Виявляється, і в Освенцимі могла вирувати культурна діяльність. Не в тому сенсі, що есесівці складали класні оркестри з євреїв-музикантів, поляків-музикантів, щоб утішати себе слуханням Вагнера, хоча це факт загальновідомий. Ні, було ще й тихе підпільне життя духу: таємно збиралися ночами в насосній станції — «клубі» в’язнів. Говорили про мистецтво, мріяли. Навіть вихитрялися підцупити «Токайське», що приганяли фашисти для своєї кухні. І впівголоса співали на таємних сходках: «Гей! Ніде не знайдеш такого життя, як в Аушвіці!..».
Трагічний і величний парадокс: пісня супроводжувала в’язня. Іншого — від народження до смерті: есесівці умертвляли ін’єкціями дітей, народжених у Бжезінці…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса