пн, 16 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса


«Вітчим у тебе дуже навіть нічого», — хихикнула подруга Свєтка. Вітчим? «Вітчим» — все-таки від слова «батько». А це непорозуміння якесь, не знаю, що мама в ньому знайшла. Хлопець вдвічі старший за мене, втричі дурніший і вп’ятеро нахабніший. Вже майже рік живе у нас так званий «цивільний чоловік» мами, боюся, добром це не скінчиться.

Рідного (чи, правильніше, біологічного) батька я не пам’ятаю. Шлюб батьки не реєстрували. Я просто з’явилася на світ ніби сама по собі. Початок нового століття, важкі часи. Навчання закінчили, роботу не почали — не знайшли. Мама міцно сіла в декрет, бо я народилася слабкою дитиною, тато звалив до Росії на заробітки (у нього там родичі) — і з кінцем.
Кажуть, діти важко переживають ситуацію, коли батьки розходяться. Нічого подібного зі мною не відбувалося. Ми з мамою жили у великій бабусиній квартирі, у всіх трьох була по кімнаті, одне одного ми не дратували. Бабуся тримала дім у чистоті, жартівливо, але на повному серйозі попереджала по суботах (генеральне прибирання — її «пунктик»), що прийде інспектувати наше житло — і ми наводили шик-блиск. А ввечері пили чай зі смачнючим (неважливо, з яких ягід чи фруктів) бабусиним варенням.
Три роки тому бабуся померла. Прикро, що ледь-ледь допрацювала до пенсії — і все скінчилося. Ми з нею довго мріяли стати завзятими мандрівниками, пенсія із зарплатою (бабуся збиралася працювати й далі) дозволили б нам здійснити мрії. Хвороба не дала. Трах-бах — бабуля не встає з ліжка. Бадьорості духу не втрачала до останнього, хоча знала, що її чекає. Настанов наостанок не читала, сказала одне: «Коли зберешся щось зробити, подумай, чи сподобається це бабусі, а ти ж мене любиш…».
Звісно, важко переноситься відхід близької людини. Але у бабусі, як вона сама казала, був легкий характер. І ця її легкість залишилася в наших з мамою стосунках. Ми часто згадували бабусю, зберегли багато її правил у веденні домашнього господарства, в тому числі, природно, і генеральне прибирання квартири по суботах.
Мама приблизно в той час знайшла хорошу роботу, я підросла і вже не вимагала стільки уваги, так що вона розцвіла. І стала подобатися чоловікам. Не один раз я це помічала. Були, напевно, серед них гідні кавалери.
Але мама привела в дім малолєтку. Ну, бувають і молоді люди з почуттям відповідальності. Дмитро виявився не з таких. Втім, який «Дмитро»? Дмитро він тільки в паспорті, а представляється всім «Мітя», мама ж кличе його «Мітяй». Мітяй-ледащо — рима чудова. Розгільдяй — теж підходить. Ні, на шию мамі молодий чоловік не сів, він працює. Але рівно стільки, щоб не напружуватися. На прожиття заробляє. Які можуть бути претензії? Тим більше, у мене. Я закриваюся у своїй кімнаті, закохана парочка — у своїй. При необхідності викликаємо одне одного інтелігентним стуком у двері. Живуть же люди в комуналках — буває, життя проживають.
Але в комуналці люди дотримуються правил гуртожитку! Мітяй же поводиться, як п’ятирічна дитина — що хоче, те й робить. Гучно харкає, сякається, з бульканням чистить зуби, в туалеті, прошу вибачення, може одночасно читати книгу і курити — без урахування часу, звичайно. Чашку за собою помити йому в голову не приходить (це завжди робить за нього мама). Прийшов начебто навіть без валізи, а одяг його став валятися всюди. Але найбільше дістають мене шкарпетки Мітяя, найчастіше, м’яко кажучи, несвіжі. На взуттєвій полиці — обов’язково. У ванній — а де ж ще? На кухні — випив пивка, розслабився, ноги зачухалися.
Подруга каже, що я просто істеричка. У мене дійсно трапляються напади гніву, коли я готова схопити брудні шкарпетки і кинути їх в обличчя господареві. Мене утримує те, що таким вчинком я можу зруйнувати мамине щастя. Вона ж воркує над цим вгодованим янголятком, як голубка над голубенятком. І ось живу я останнім часом зі стиснутими зубами. Чекаю, коли мама постаріє трохи, і Мітяй її кине. Не наробити б тільки чого-небудь поганого.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса