У Художньому салоні НСХУ на вулиці Катерининській, 33 працює персональна виставка одеської живописиці, заслуженого художника України Ольги Котлярової-Прокопенко.
«У неї рука чоловіча», — хвально відгукуються про Ольгу колеги зі Спілки художників. Це, звичайно, опосередковано свідчить про те, що гендерна дискримінація все ще дає про себе знати в наших уявленнях про світ: звикли ми, що мистецтво — чоловіча доля, а жінкам пристойне рукоділля. Але ми лише посміхнемося цьому. Ольга не прагне коней на скаку зупиняти, а славиться зразковою матір’ю та гармонійною дружиною, та ще й кому дружина — відомому живописцю, заслуженому художнику України Миколі Прокопенку, і два ведмеді чудово вжилися в одній барлозі. Ольга і зовні дуже жіночна, яскрава, як взагалі одеситки.
А манера її живопису — це чоловічий нетерплячий, розмашистий натиск пензля в поєднанні з нестримним жіночим захопленням. У захваті художниця від природи і поспішає поділитися враженнями, виплеснувши їх на полотні.

Якщо Микола Прокопенко схильний до декоративізму, до завершеності форм і ліній, то Ольга форму розкладає світлом, посилаючи світ у вихрову танцювальну ходу кольорових плям. Ось її «марини»: наприклад, «Мерехтіння сонячних променів». Купчасті хмари готові змішатися з хвилями, з цього марева спливають таємничі острови. А ось розплавленим золотом здіймається-коливається морська поверхня на картині «Присутність манящого світила». Характер назв, взагалі-то, вловили? Явна схильність до поетичних інтерпретацій. Я мимоволі посміхнулася, пригадавши власну «одеську» рядок: «Коливання, марева і відблиски…», — виходить, ми з Ольгою однаково побачили одеське море.
Мінімалістичний натюрморт «Ранок наступного дня»: в колбочці на підвіконні, на тлі білої завіси, гілка. Здається, каштана. Злегка побуріле листя. Літо пішло з перевалу… Чарівні переливи нюансів бузкового кольору та відтінків старого золота: «іржавого» золота.
Улюблений Ольгою мотив птахів. Чайки — і оберемок фантастичних квітів. Стрімко круглястий горизонт (в одеській «Греківці» провідним педагогом Ольги був чудовий Орест Слешинський), золоте мерехтіння водної гладі…

Триптих «У ласкавих небесах» — мотив журавлиного косяка. Журавлики кинуті на полотно ієрогліфічним розчерком — не на полотно, а в перламутрове сяйво небес.
Слова подяки «цій добрій художній родині» сказав на вернісажі голова Одеської організації НСХУ, народний художник України Анатолій Горбенко. Ольга Котлярова-Прокопенко — учасник понад 400 виставок різного рангу, включаючи міжнародні, мала понад 50 персональних експозицій, її роботи знаходяться в 25 музеях України.
…Кілька в іншій стилістиці виконані картини Ольги, поміщені на «пейзажній стіні» в іншому залі салону. Вони дуже насичені за кольором і несуть умиротворення, хоча в них виразна все та ж енергійна сила барвистого мазка. Особливо приваблива світлопис в зображеннях паркових алей, з довгими тінями деревних стовбурів на гравії.
«Природа у Ольги — завжди іменинниця, — зазначила на вернісажі мистецтвознавець Ірина Тимохова. — Поглянеш на картину — і чується: «Ой, летіли дикі гуси…». Світло — ось подія в її пейзажному живописі. Тут творча ниточка — від відьми-мами, народного майстра, художниці Нінель Котлярової, яка вміла приваблювати птахів і говорити зі звірами».











