пн, 16 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Останні жовтневі дні тішать теплом. Просто шкода витрачати їх на підручники чи на комп’ютер. Плюю на те, що завтра в школі можуть спитати урок, і йду гуляти в парк. У парку я завжди намагаюся вибирати безлюдні місця. Людський крик і сміх дратують мене. Дивні люди, прийшли насолоджуватися природою і порушують її спокій…
Йду сама алеєю. Раптом ззаду хтось притримав за лікоть. Озираюся — симпатичний хлопець: «Красива дівчина — і сама?». Я відразу запалила свої оченята-ліхтарики: «А що таке? Ви — грабіжник?». Хлопець розсміявся. Познайомилися: «Саша — Маша». Хлопчик тут же вигадав «вірші»: «Саша-Маша, Маша-Саша — багато значить рима наша». Терпіти не можу римоплетів. Подруга вважає мене дивною через це (як ви розумієте, вона сама з доморощених поетів). У світовій літературі можна знайти все, що завгодно. До чого ще мені римування складати? Але Сашу я пробачила, звичайно. Вже дуже симпатичний.
Однак через пару хвилин моє зачарування розвіялося. Туфлі у мене були з ремінцем, один з них час від часу розстібався. В черговий раз я нахилилася поправити застібку, а сумочку на довгому ремінці віддала Саші, щоб не заважала. Хлопець повільно пішов вперед (я послала, щоб не бачив моє почервоніле в нахилі обличчя). Застібка довго не піддавалася. А коли все влаштувалося і я випрямилася, Сашу не побачила.
Вирішила, що хлопець мене розігрує. Напевно, за тим деревом сховався. Або за іншим. Або в кущах присів. Як дурочка, ходила стежкою і кричала удаваним голоском: «Ну, пограли — і досить». Моя голова відмовлялася вірити, що такий симпатяга виявився дрібним злодюжкою. У сумочці були невеликі гроші і дуже скромна косметичка. Правда, мобільний у мене з пристойних (може, на нього шахрай і купився), але я його цього разу тримала в кишені куртки, тому що боялася пропустити важливий дзвінок. Так що пролетів Саша-рима наша.
А точніше, я пролетіла. Розбиратися треба в людях. Або хоча б не довірятися першому зустрічному. Мама порадила набрати номер «102». Я подзвонила з «нейтрального» телефону, але просто для очищення совісті — злодюжка напевно не зупиниться, нехай в міліції прикмети знають. Коли на тому кінці дроту стали уточнювати прізвище та адресу, я слухавку поклала. Не шкода мені сумку. Шкода, що в душі оселився якийсь гидкий осад. Ходжу-ходжу іноді і навіть морщуся, як згадаю «риму нашу».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса